Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

так чи інакше, союзом залишається, і що ми перебуваємо в постійному процесі зміцнення та збільшення цього союзу, заснованого на певних ідеалах.

Цей напрям думки ми називатимемо в нашій книжці «уніонізмом».

Більшість американців — уніоністи. Але вони перебувають під постійним невідступним вогнем з боку прихильників дезінтеграціонізму. Зв’язок між нами слабне. Залишається хаос. Без підтримки уніонізму центр не триматиметься. І він не тримається.

Елементи уніонізму

Розгляньмо це докладніше. Що саме дозволило Америці досі залишитися єдиною країною? І навіщо нам залишатися нею далі?

Є три компоненти, які роблять Америку Америкою.

Перша — американська філософія.

Філософія Сполучених Штатів ґрунтується на трьох головних принципах: по-перше, на принципі реальності природних прав, які передують існуванню державної влади, є невідчужуваними й безцінними; по-друге, на рівності всіх людей перед законом і рівності в правах; і, зрештою, на вірі в те, що влада країни існує з єдиною метою — захищати природні права людей і забезпечувати їхню рівність перед законом. Американська філософія вважає ці істини «самоочевидними», про що записано в Декларації незалежності США[3]. Засновники держави прагнули втілити американську філософію в життя через унікальний комплекс інститутів. Конституція Сполучених Штатів стала компромісним документом, який мав на меті увічнити американську філософію в системі обмеженого уряду. Система розподілу гілок влади врівноважила між собою потребу в дії, втілену в законодавчій владі, та необхідність уникнути тиранії. Комплекс конституційних стримувань ефективно збалансовує вимоги до виконавчої влади, достатньо потужної, щоб відповідати на загрози та забезпечувати виконання законів, з тим, щоб уникати деспотизму, — що втілено в системі стримувань і противаг. Федералізм як частина конституційного ладу був сконструйований, щоб завадити центральному уряду перебрати на себе функції місцевих спільнот і водночас завадити цим місцевим спільнотам стати автократіями.

Наступний компонент — американська культура. Її характеризують чотири чіткі елементи. Перший: непохитна толерантність до прав інших, зокрема те, коли нам не подобається, як інші користуються своїми правами; тут ми мусимо «зійтися на незгоді» й переступити через це. Другий: наша культура цінує і плекає міцні суспільні інститути, що формують мереживо соціальних зв’язків, які дають нам змогу відчувати взаємну довіру за відсутності примусу з боку держави. Третій: американська культура завжди напоготові, коли йдеться про захист свободи: ми повсякчас мусимо з ентузіазмом виступати за свободу — свою і чужу. І четвертий: американська культура завжди прославляла й винагороджувала всіх, хто має дух пригодництва: піонерів, ковбоїв, винахідників, тих, хто ризикує.

Ці принципи випливають із нашої філософії — ними пройнято всі аспекти американського життя і думки. Американці не мусять бути обізнаними з філософськими підвалинами, щоб покладатися на свої права; не мусять вони також і відчувати їхню магнетичну привабливість. Лункі формули Білля про права віддзвонюють у нашій мові; наші політичні аргументи неминуче стають співзвучними темам свободи слова й захисту приватної власності; наші дискусії про роль влади зазвичай апелюють до потреби у належних правових процедурах і захисту від необґрунтованого втручання з боку державних установ; дискусії із суспільних питань зосереджуються на свободі вірувань і об’єднань. Натомість джерелом нашого уявлення про обов’язки є традиційне розуміння суспільного ладу, збудованого на юдейсько-християнських цінностях.

Останній компонент — американська історія. Вона традиційно прочитувалась як неперервне, дедалі досконаліше втілення принципів американської філософії й культури крізь належне застосування американських інститутів. Традиційно американці засвоїли, що цінності, проголошені в Декларації незалежності, є вічними й істинними; що наша культура прав розширила із часом свій обсяг, завдяки героїчній боротьбі та крізь нелюдські випробування; що наша конституційна система втілює свободу дедалі повніше. Отже, американська історія є оповіддю про тріумф свободи над трагедією людської натури, перемогою свободи над рабством і фанатизмом.

Ці три складові — американська філософія розуму, рівності, свободи та обмеженої влади; американська культура особистих прав і суспільного обов’язку; спільна для всієї Америки історія — визначають сутність нашої країни. Жодна з них окремо не є достатньою, щоб скріпити Америку. Власне, сама американська філософія, без спільної культури й історії, безплідна й непрактична. Філософія працює в поєднанні ідей спільного проживання, спільної культури, спільної історичної пам’яті — інакше вона буде порожньою. Американці сповнюються почуттям братерства не лише в царині розуму. Американська культура прав — без філософії з історією — стає жертвою пристрастей натовпу: якщо права заважають натовпу чинити бажане ним свавілля, права миттю нівелюються. Історія Америки — без філософії та культури — розпадається на низку не пов’язаних між собою подій, рушієм яких була лише політика застосування сили.

Навіть більше: від зникнення бодай одного із цих елементів Америка опиниться у великій скруті. Без американської філософії розум занепадає до племінного рівня, без американської культури індивідуальні права провалюються в тиранію колективізму, а обов’язки — в лібертинізм[4]; без американської історії символи, що єднають нас, будуть нас розділяти.

Американці, як стверджував Абрагам Лінкольн у першому зверненні до нації, повинні триматися купи — жити разом або вмерти поодинці. «Ми не вороги, а друзі, — запевняв Лінкольн лише за кілька тижнів до того дня, коли артилерія конфедератів почала обстріл Форт-Самтера. — Нам не можна бути ворогами. Хай як вируватимуть пристрасті, наших приязних зв’язків їм не розірвати».

Елементи дезінтеграціонізму

Утім, є й інша історія Америки. І нині вона набирає сили, зокрема на лівому політичному флангу.

За два тижні до партійних нарад 2020 року в Айові сенатор Берні Сандерс, незалежний кандидат від Вермонту, лідер громадської думки й емоційний «аватар» молодих демократів усієї Америки, виступив на мітингу в місті Еймз. Тисячі учасників стояли в черзі на цілий квартал. Захід почався з виступу популярної рок-групи Portugal. The Man; один із музикантів, Зак Карозерс, після виступу вивів на сцену трьох корінних американок, пояснивши, що «земля, на якій ми живемо, не наша». Жінки закликали до «репарацій» та наголосили на тому, що Айова була вкрадена в корінних племен. Після того виступив кінорежисер радикальних поглядів Майкл Мур, який говорив про те, що Америка «заснована на геноциді», «збудована рабською працею», що расизм в Америці досі не зменшився, й наостанок додав, що «Америка є системою, де обрані процвітають коштом мас». За Муром вийшла Александрія Окасіо-Кортес, представниця Демократичної партії від штату Нью-Йорк, яка називає сама себе «демократичною соціалісткою»; вона повідомила розбурханому натовпу, що всі вони є частиною «руху за соціальну, економічну і расову справедливість... який має на меті трансформувати державну політику, щоб Сполучені Штати... нарешті вдосконалили права людини XXI століття». Окасіо-Кортес проголосила: «Сполучені Штати Америки потребують докорінних змін... Ми мусимо змінитися самі й вирости