Читати книгу - "Шоумен, Саймон Шустер"

якщо так, навіщо йому відмовлятися від життя актора і віддалятися від дорогих людей — дружини, друзів, бізнесу, який будували разом? Прагне влади? Йому нудно?

У той вечір він не мав ані влучних, ані переконливих відповідей на ці запитання. Після шоу ми пішли до його гримерної поговорити. Зупинившись перед підсвітленим «голлівудським» дзеркалом, Зеленський кинув швидкий погляд на своє відображення. Ліворуч на стійці для костюмів висіли випрасувані смокінги; вони займали більшу частину кімнати, не залишивши нам місця, щоб сісти. Тож він сперся на туалетний столик і відповів на моє запитання своїм:

— Вони всі сноби, чи як? — зронив, маючи на увазі світових лідерів. — Веселих там немає?

Це скидалося на жарт, але Зеленський наполягав, що говорить серйозно. Він зустрічатиметься лише з веселими лідерами, а до решти відправлятиме «професіоналів».

— Я не хочу змінювати своє життя. Не хочу ставати політкоректним. Це не моє.

Можливо, то була пиха, а можливо, Зеленський не усвідомлював, чого вимагатиме нова посада. Він, схоже, вірив, що керівництво країною не потребуватиме від нього змін. Життя шоумена навчило Зеленського всього, що знадобиться для виконання ролі президента, і він планував залишитися тим, ким став завдяки досвіду. Пояснював:

— Втратиш себе — і потонеш у болоті.

Година була пізня. Зеленський видавався виснаженим, і на нього чекали на вечірці друзі. Перш ніж попрощатися, я запитав про погрози замінувати залу. Що він про це думає?

— Ну ось і відповідь на ваше перше запитання, — кивнув Зеленський, маючи на увазі запитання про мотиви балотуватися в президенти.

Політична еліта Києва, за його словами, перетворилася на купку телефонних бешкетників і хуліганів. Вони здатні за кілька років повністю зруйнувати економіку. Безглузда війна на сході знекровлює Україну. Він ще деякий час розповідав, з жартами й метафорами, про необхідність врятувати Україну від теперішніх лідерів, описував їх як загрозу всьому, що створив за життя.

— Якби я не висунув своєї кандидатури, усе це могло б невдовзі зникнути. — Зеленський махнув у бік дзеркала і стійки для костюмів. — В одну мить, — додав. — Раз, і зникло.

* * *

Того вечора — і в наступні місяці — я й гадки не мав, що колись напишу про Зеленського книгу. Тепер очевидно, що наша зустріч у Палаці «Україна» відчинила до цього двері. Тоді команда Зеленського вперше пустила мене за лаштунки та до його оточення. Після перемоги Зеленського на виборах я продовжував висвітлювати роботу його адміністрації для американського видання Time. Стежив за тим, як він намагається керувати державою, налагоджувати відносини з Білим домом Дональда Трампа і домовлятися про довготривалий мир з Росією Володимира Путіна. Стежив за Зеленським, коли його перемовини з Путіним зазнали невдачі, а росіяни почали готувати повномасштабне вторгнення, — і тримався якнайближче, коли вторгнення сталося.

Упродовж цих кількох років я їздив до Києва робити репортажі; коли повертався додому, мене часто запитували: «Який він?». Мої відповіді поступово змінювалися — як і характер Зеленського. Під час передвиборчої кампанії він справив на мене враження наївної харизматичної людини, що готується увійти у світ циніків, олігархів і бандитів, які вважають його легкою здобиччю — і не без підстав. Коли ми знову зустрілися в президентській резиденції восени 2019 року, Зеленський уже частково просочився отрутою того світу і втратив чимало своєї наївності. Утім, досвід влади ще не загартував його, принаймні тоді, і навіть близько не підготував до протистояння з Путіним віч-на-віч.

Найбільші зміни в Зеленському — ті, на яких сфокусована ця книга, — сталися в перші місяці повномасштабного російського вторгнення в Україну, коли він перетворився на президента воєнних часів, унікального для нашої доби миттєвої інформації. Упертий, впевнений, мстивий, нетактовний, сміливий аж до необачності, стійкий до тиску та нещадний до тих, хто ставав йому на шляху, Зеленський виражав лють і незламність свого народу, доносив їх до світу чітко та рішуче, ставши символом такої сили духу, яку мріяв би проявити кожен лідер за таких обставин. Утім, саме майстерність шоумена, яку Зеленський удосконалював понад двадцять років як актор на сцені та продюсер у кінобізнесі, зробила його настільки ефективним у цій війні — війні, яка вимагала від України не лише утримати увагу світу, але й здобути прихильність людей та їхніх урядів по всій планеті. Технології надали Зеленському для цього засоби. На людях друзі й співробітники стверджували, що він завжди мав необхідні здібності. Наодинці зізнавалися — вони приголомшені його новою особистістю. Більшість українців не вірила, що Зеленський на таке здатен. Я — теж.

Успіх Зеленського як лідера у перші години вторгнення базувався на тому, що мужність заразлива. Вона поширилася серед політичної верхівки України, коли всі зрозуміли, що президент залишився. Урядовці, відповідальні за збереження країни, здебільшого пішли за ним. Багато українців, замість рятуватися втечею, хапали абияку знайдену зброю та кидалися боронити свої міста й села від загарбників на танках і винищувачах.

Яка в тому заслуга Зеленського? Президента повідомили на початку вторгнення, що росіяни мають за мету захопити Київ і скинути уряд; Зеленський наказав зупинити їх за будь-яку ціну. Однак Збройні сили України не потребували його дозволу на захист столиці. Оборонна машина вже була запущена, і кермував нею не Зеленський. Він місяцями применшував ризик повномасштабної війни, хоча розвідувальні служби США попереджали про її неминучість. Коли війна розпочалася, Зеленський надав військовому командуванню свободу керувати на полі бою, а сам зосередився на тому вимірі війни, де міг бути найефективнішим: підтримувати увагу світу до України та схиляти його до допомоги.

Ці прагнення рухали ним у перші місяці вторгнення, вони ж зумовили його реакцію на мій план написати книгу. Зеленський поставився до ідеї неоднозначно. У розпал війни він потребував, щоб його повідомлення доходили до світу за секунди, і соціальні мережі давали таку можливість. Так само, як і телебачення. Книги — це надто довго, і Зеленський не раз давав зрозуміти, що моя книга здається дещо передчасною. Через три роки президентства і лише на сорок п’ятому році життя він вважав, що прожив і зробив недостатньо для того, щоб стати героєм біографії.

— Я ще наче не старий, — сказав мені якось із усмішкою.

Доки в Україні тривала війна, Зеленському також було важко уявити, як може закінчитися книга про війну. Ми обговорювали це вперше у його кабінеті у Києві навесні 2022, на п’ятдесят п’ятий день російського вторгнення, і він запитав, коли я планую закінчити книгу, а я пояснив, що маю намір охопити приблизно перший рік війни, а тоді вже публікувати. Зеленський перемінився на обличчі:

— Гадаєте, за рік