Читати книгу - "Мій бос тиран, Елісса Фенікс"

Глава 1: Співбесіда. Останній шанс

Аліна стояла перед великим офісним центром у самому серці міста. Вона вже в десятий раз поспіль йшла на співбесіду, і цього разу її відчуття були змішані: з одного боку, вона відчувала надію, що, можливо, це буде її останній шанс, а з іншого — страх перед черговою відмовою.

"Може, я просто не призначена для цієї роботи?" — подумала вона, опускаючи голову і глибоко вдихаючи холодне осіннє повітря. Її серце билося швидше, а руки нервово стискали документи з резюме. Вона поправила свій строгий жакет, в якому виглядала як серйозний і відповідальний професіонал, і знову перевірила, чи все на місці. Але невидимий страх залишався.

Цей день для неї був важливим: після закінчення університету, де вона отримала диплом економіста, вона безуспішно намагалася знайти роботу. На відміну від більшості своїх однокурсників, які зуміли знайти місце в престижних компаніях завдяки стажуванням або завдяки зв’язкам, Аліна не мала такої удачі. "Досвід, досвід", — постійно звучало це слово в її голові, коли вона виходила з кожної співбесіди.

В її резюме не було нічого особливого: незначні волонтерські проекти, короткострокові стажування на підприємствах, де працювати було нудно, і відчуття, що вона завжди була "не на своєму місці". Тому, коли вона побачила оголошення про вакансію помічника керівника в одній з компаній, вона вирішила спробувати. Хоча на перший погляд це виглядало як знову не зовсім її галузь, вона зрозуміла, що не має іншого вибору, як спробувати.

Аліна підійшла до будівлі, яка вражала своїм масштабом і розкішшю. Це була висока, скляна вежа, що майже торкалася хмар. Під її крилатими прозорими вікнами ходили люди в ділових костюмах, і навіть асфальт під ногами здавався ідеально рівним, наче самі бетонні плити відчували велич цього місця. Будівля виглядала сучасно і стримано — все тут говорило про серйозність і престиж. Вона знала, що такі компанії можуть дати шанс лише найбільш кваліфікованим, і саме тому її серце билося частіше.

Вона прошмигнула крізь двері, де її зустріла велика світла холова з білосніжними стінами і лаконічними меблями. Стиль простий, але дорогий, без зайвих прикрас — кожна деталь наче кричала про професіоналізм і статус. Ліфти піднімалися вгору, неначе мовчазні свідки її хвилювань.

Аліна була досить скромною, але в той же час впертою дівчиною. Її внутрішній світ часто приховувався за маскою ввічливості та відповідальності. Вона мала темні очі, які могли бути водночас серйозними і сумними, й завжди намагалася не привертати до себе зайвої уваги. Це була одна з причин, чому вона так і не змогла знайти своє місце серед однокурсників: їй не вистачало того блиску і зовнішньої впевненості, яка була потрібна в цій професії. Вона не любила корпоративну культуру, де важливо було мати "потрібні" зв’язки і демонструвати свою амбіційність. Але, з іншого боку, вона була дуже розумною і відповідальною, тому сама собі не дозволяла опускати руки.

Вона чекала на свою співбесіду в залі для очікування, де сиділи кілька людей, і кожен із них виглядав так, ніби вони вже давно звикли до подібних моментів. Погляди Аліни мимоволі впали на годинник — її співбесіда повинно було розпочатися за кілька хвилин. Тиск був величезний.

Зрештою її запросили в кабінет, і вона попрямувала коридором, кроки чітко лунали на мармуровій підлозі. Спокійно відкривши двері, вона потрапила в невеликий, але вишуканий кабінет. У його центрі стояв великий стіл, а за ним сидів він — Дмитро, керівник компанії.

На ньому був темний костюм, який ідеально підкреслював його статуру, і нейтральна виразна маска на обличчі. Його очі не виказували жодних емоцій, коли він вказав на стілець навпроти.

Сідайте, — мовив він холодно, без будь-якої зацікавленості в її обличчі.

Аліна сіла, намагаючись тримати спокій, хоча її серце було готове вибухнути. Дмитро продовжував переглядати її резюме, не піднімаючи погляду. Кожна секунда цієї тиші здавалася годиною.

Ви тільки закінчили університет, і у вас немає досвіду в нашій сфері, — нарешті він сказав, дивлячись на неї поверх паперів. Що вас привело до нашої компанії?"

Аліна зробила глибокий вдих і відповіла:

Я хочу розвиватися, працювати в команді, отримувати новий досвід. У вас я бачу можливість змінити свою кар’єру, знайти себе, хоча й розумію, що ваші вимоги високі.

Дмитро кинув на неї швидкий погляд, не спішачи ставити питання. Але те, як він оцінював її, було очевидним — він не очікував великого ентузіазму від новачка, але її відповідь, здається, зацікавила його. Між ними встановилася напружена тиша, яку порушувала тільки м’яка гудіння кондиціонера.

І хоча перші хвилини співбесіди були холодними й формальними, Аліна вже відчула, що це може бути її шанс. І хоча на вигляд Дмитро виглядав як серйозний і вимогливий керівник, вона відчула, що за цією строгістю може бути щось більше. Що саме — вона поки не знала.

Тиша в кабінеті була неприязною, і Аліна відчувала, як її серце швидко б'ється в грудях. Дмитро залишався спокійним, навіть байдужим, дивлячись на неї через тонку плівку паперів. Він більше не говорив. Аліна невпевнено злегка посміхнулася, намагаючись зробити вигляд, що все під контролем.

Він нарешті підняв погляд і подивився на неї прямим і уважним поглядом, від якого її шкіра на хвилину здригнулася.

— Ваша відповідь непогана, але… — Дмитро зробив коротку паузу, — це не те, чого я очікую від людини на посаді помічника керівника. Тут потрібно не лише бажання працювати. Тут потрібна здатність діяти за умов постійного тиску, бути готовим до будь-яких завдань, часто з невеликою кількістю часу. Ви це розумієте?

Аліна намагалася зберігати спокій, хоча кожне його слово було як тонка лезо, яке розрізає її на шматки сумнівів.

— Так, я розумію. Я готова навчатися і працювати не покладаючи рук, аби досягти результату, — вона зробила паузу, намагаючись сконцентруватися і не виглядати так, як відчувала себе — повною невдачею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍