Читати книгу - "“там, де світло торкається води”, Елісса Фенікс"

Вона витримала погляд. І ось тоді вона зрозуміла: він не просто шукає озеро. Він шукає її. Він шукає відповідь на запитання, яке вона навіть не наважувалася сформулювати.

Вони стояли один перед одним, і на мить весь світ навколо них зник. Залишалася тільки ця мить — їхня мить. Лея відчула, як тяжкість рішення, яке вона ще не прийняла, нависає на ній, але водночас, у тому ж моменті, з’являється вогонь надії.

Кайр, не відводячи погляду, обережно спитав:

— Ти підеш зі мною?

Лея мовчала ще кілька секунд, обмірковуючи. Чи готова вона це зробити? Чи готова стати частиною того, чого боїться більше за все на світі?

Нарешті вона кивнула, але її голос був лише шепотом:

— Я піду. Але ми повинні бути готові до того, що знайдемо насправді.

І в цей момент вона зрозуміла: їхня подорож не буде просто пошуком озера. Це буде пошук чогось більшого. Чогось, що залишилося прихованим у темряві.

Захід сонця поглинув їхні тіні, і Лея зрозуміла, що саме ці тіні вони і шукали. Тіні, що іноді ведуть за собою, а іноді — поглинають. І тільки разом вони зможуть зрозуміти, до чого насправді призведе ця зустріч.

Вона вийшла з маяка разом з Кайром. Їхні кроки залишали сліди на мертвому піску, і кожен слід був частиною того, що вони залишають позаду. Зараз вони йшли в невідомість, у простір, де неможливо було передбачити, що чекає попереду.

Але одне було точно: їхня подорож тільки починалась.