Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

У березні 1943 року впродовж тижня в Дедеркалах, Потуторові, Садках, Боложівці, Суражі та Антонівцях загинули шістдесят чотири особи. В Луцькому повіті 3 березня 1943 року група упівців, які пришли зі сторони Колок, спалила Лопатки, місце літування князя Радзівіла. Загинули близько тридцяти осіб. 7 березня в колонії Тараж з пасовища викрали та вбили кількох польських дітей. У березні в колонії Познанка пропав священик Пйотр Вальчак і троє інших осіб, які перебували разом із ним на плебанії. Коментуючи ці та подібні події, один із командирів загонів УПА Макс Скорупський написав у спогадах: «Серед поляків почалася паніка. Збунтована українська поліція знищила десь кілька польських родин, що мали зв’язок з ґестапо. Поляки почали або виїздити до міст під німецьку охорону, або просилися до совєтських партизанів»[80].

Коли на інших теренах жертвами ОУН ставали «вибрані» поляки, то на території, де командував Литвинчук, уже тоді почалася систематична й планова ліквідація всіх поляків. У березні 1943 року «Дубовий», схоже, узявся за послідовне «очищення» терену від польського населення. В Костопільському повіті в ніч з 9 на 10 березня в колонії Антонівка були вбиті близько двадцяти поляків, 12 березня в селі Білка — кільканадцять поляків, а 18 березня вчинено напад на колонію Борівка, де загинули двадцять дев’ять поляків. 20 березня кількадесят поляків стали метою нападу в Деражному. 25 березня була знищена колонія Полянівка, де загинули п’ятдесят поляків. Це лише деякі з відомих випадків убивств.

Українські напади призвели до того, що в селах почали організовувати самооборону. Так сталося, зокрема, в колонії Липники. В ніч із 18 на 19 березня самооборона цього села відігнала кількох нападників, а одного з них, колишнього поліцая, було схоплено, передано німцям і повішено в Березному. Як пише у своїх спогадах Владислав Гермашевський:

Стосунки з українцями через видачу схопленого бандерівця [...] загострилися до тієї міри, що ми виявилися повністю ізольованими від навколишнього світу [...]. Будь-яка спроба віддалитися від села, навіть удень, грозила смертю[81].

У ніч із 26 на 27 березня підлеглі «Дубового», підсилені селянами, озброєними холодною зброєю, і спеціальні групи «паліїв» розпочали штурм колонії. Погано озброєна самооборона (кільканадцять гвинтівок і один ручний кулемет) була не в змозі зупинити нападників. Евеліна Гайдамович, мешканка Липників, так оповідала про те, що трапилося пізніше: «Люди почали тікати навсібіч. Їх страхітливо мордували. Вони гинули від куль, багнетів, сокир, в полум’ї палаючих будинків, куди людей вкидали крізь вікна, в колодязях»[82]. Група поляків сховалася у дренажній канаві, проте були там оточені й перебиті. Загалом загинули 179 поляків, 4 євреїв і росіянка. З пастки вирвалися близько п’ятисот осіб, серед вцілілих був півторарічний Мирослав Гермашевський, майбутній польський космонавт.

27 березня група колишніх поліцаїв напала на колонію Кадобище та зарубала сокирами дев’ятнадцять поляків. Уцілілі мешканці втекли. Того дня було спалено також колонії Дубрівку, Дебрицю Малу й Велику, Діброву Долину, Яменець, Мар’янівку і Перелисянку. Більшості жителів цих сіл вдалося втекти. На світанку 29 березня 1943 року упівці напали на села Пендики Малі й Великі та Пеньки. Ці населені пункти спочатку обстріляли, а потім атакували, вбиваючи тих, хто не встиг утекти. Загинули близько ста вісімдесяти поляків. Окрім того, у березні в польській колонії в селі Злазному були замордовані близько тридцяти осіб, а в Берестовці Старому — близько двадцяти.

Натомість 6 квітня 1943 року в селі Гранях упівці замордували щонайменше тридцять вісім поляків. Також на початку квітня вони напали на колонію Задубрав’я. Самооборона чинила відчайдушний опір, завдяки чому більшість мешканців утекли, та все ж загинули вісімнадцять осіб. На початку квітня напад було скоєно на колонію Березина — самообороні вдалося відбити нападників. Проте на світанку 8 квітня 1943 року УПА вдарила ще раз, оборонці не встигли навіть жодного разу вистрелити. Мордували переважно сокирами та вилами, стріляли тільки в утікачів. Загинули близько ста тридцяти осіб. Навесні 1943 року упівці ножами та багнетами вбили десятеро дітей, які пильнували худобу в осаді Клесів.

Ці вбивства були, однак, лише прелюдією до масової антипольської акції. Все свідчить про те, що керівництво ОУН-Б та УПА моментом концентрованого удару по скупченнях польської людності, тим разом у всій східній частині довоєнного Волинського воєводства, обрало Страсний тиждень 1943 року. Вже й раніше ходили чутки, що «Великдень почервоніє від крові поляків». То був відгомін приготувань українських партизанів. Напади почалися одразу на початку тижня, сягнувши апогею під час Великоднього тридення.

У Кременецькому повіті першим взявся за антипольські акції Іван Климишин «Крук». Уночі з 22 на 23 квітня 1943 року УПА оточила село Забара у ґміні Шумськ. Напад почався після сигналу ракетою. Атакуючі підпалювали польські будинки, услід тікаючим мешканцям стріляли, або вбивали їх сокирами. Спійманих вкидали до палаючих будівель. У такий спосіб були замордовані близько сімдесяти осіб. Ті, кому вдалося врятуватися, знайшли притулок у Шумську. 24 квітня 1943 року — на Велику суботу — на хуторі Гута Антоновецька були замордовані близько п’ятдесят поляків, а в колонії Каменюха — п’ятдесят шість. У ніч з 25 на 26 квітня на хуторі Медведівка були вбиті вісім поляків, у Загірцях — тридцять два, в Веселівці — дев’ять, у Радошівці — кілька родин (понад 20 жертв).

Найкривавішу атаку УПА під час Страсного тижня 1943 року було організовано в Костопільському повіті на Янову Долину (нині Базальтове). Це містечко постало в 1928 році як сучасний житловий комплекс для робітників біля новозбудованої копальні базальту. З розташованим на віддалі 16 км Костополем його зв’язувала залізнична лінія. В Яновій Долині до війни мешкали близько двох з половиною тисяч осіб, проте, на початку 1943 року це число збільшилося, позаяк до поселення прибули сотні біженців. Тут функціонував осередок СЗБ-АК, який мав кільканадцять рушниць та кілька пістолетів. В селищі квартирував німецький гарнізон чисельністю до роти, який зайняв колишній робітничий готель, так званий блок, додатково захищений дерев’яним частоколом і мішками з піском.

У ніч з 22 на 23 квітня (Страсна п’ятниця) підрозділи УПА зосередилися навколо Янової Долини. Залізничну колію між Яновою Долиною та Костополем завалили стовбурами дерев. Атакою особисто командував Іван Литвинчук «Дубовий», а участь у ній узяла, зокрема, «перша сотня» УПА, яку після смерті Перегіняка очолив «Ярема», і сотня «Шавули». Українці вдарили близько опівночі, коли мешканці вже спали або вкладалися до сну. Селище обстріляли з ручної зброї та кулеметів. У міру просування спеціальні штурмові групи підпалювали наступні будинки, кидаючи в них пляшки з легкозаймистою рідиною та палаючими жаринами.