Читати книгу - "Балакучий пакунок"

моркви. А потім розвішуємо її в сушарні.

— Ось така вона висушена, — сказав Г. Г. і поклав на стіл довгастий овоч, схожий на моркву, але твердий, немов старий гарбуз. — Коли вона висохне, на ній з’являться рецепти й настанови. Дивіться!

Збоку на місячній моркві діти побачили готичний напис, щедро прикрашений вибагливими закарлючками, який повідомляв: «Смажена свиняча нога: вміст висипати в каструлю і поставити на дві години в піч. Підкладати у вогонь не більше двох полін за раз. Часто скроплювати салом». Г. Г. розломив морквину: всередині містився якийсь брунатний порошок.

— Тобто ви хочете сказати, буцімто все, що ми зараз їли, приготоване з оцього? — недовірливо спитав Саймон.

— Так, — скромно відповів Г. Г.

— До речі, ця морква не має нічого спільного зі звичайними консервованими або сушеними напівфабрикатами, — уточнив Папуга, — бо вона виростає в землі й тому зовсім не втрачає поживних властивостей.

— У це важко повірити! — вигукнув Пітер.

— Г. Г. зробив цей винахід у 1596 році, — повідомив Папуга. — Він завжди випереджає свою епоху.

— Я вважаю, що ви найкращий чарівник у світі, — сказала Пенелопа. — Усі ваші винаходи такі практичні!

— Дякую, мені дуже приємно, — сказав Г. Г. і навіть зашарівся. — Але не треба забувати, що головна заслуга в цьому наших великих книг. Без них я мало що міг би зробити.

— Так і є, тому необхідно повернути їх на місце, — наголосив Папуга. — А тепер слід продумати деталі нашої операції. Тож у кого план Замку василісків?

— Ось тут, у мене, — відгукнувся Г. Г., добуваючи зі складок своєї одежі згорток пергаменту. Пергамент розстелили на столі і всі нахилилися над ним.

— Ну, наш шановний Етельреде, — сказав Папуга. — То де ж та ринва, про яку ти розповідав?

Етельред насупився над планом замку, зосереджено розглядаючи його, аж перука з’їхала на одне око, а циліндр зсунувся на потилицю.

— Ось тут підйомний міст, — нарешті показав він, — і тут же апартаменти головного василіска; а ось тут бараки, де живуть звичайні василіски. А тут, внизу, головна підземна темниця, де вони зберігають великі книги; а ось і камера для тортур — тут вони тримають драконячі яйця.

— Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта.

— Ну-ну, не треба більше непритомніти, — роздратовано застеріг її Папуга. — Ніколи з тобою панькатись.

— А ось тут, — Етельред вів далі, тицяючи в карту пальцем, — отут є дві менші темниці, ними давно вже не користуються — хіба тільки як складом. Якось мене послали туди по стілець, і я помітив оту ринву, розумієте? Тоді я пройшовся вздовж неї, просто так, без жодних серйозних намірів, але побачив, що вона пролягає під замковим ровом і виходить на поверхню аж у полі, отут. І я сказав собі: «Етельреде, запам’ятай ці слова: коли-небудь ця ринва стане тобі в пригоді!» Бачте, так воно і сталося, — Етельред обвів присутніх вдоволеним поглядом.

— Це був дуже розумний вчинок, — похвалила його Пенелопа.

Етельред зашарівся аж по самі корені своєї перуки.

— Ну, що, — Саймон і собі насуплено втупився в карту. — Якщо нам і вдасться цим шляхом проникнути всередину, все одно доведеться мати справу з вартою, щоб врятувати книги.

— Ви не зможете винести звідти книги, — понуро промовив Папуга. — Принаймні так просто. Кожна книга важить приблизно три сотні фунтів[11] і кожна з них шість футів заввишки та три завширшки.

— О Боже! — вигукнув Пітер. — Чому ж ти не сказав цього раніше?

— Але ж, любий мій Папуго, — втрутився Г. Г., — нам не треба викрадати книги — досить тільки знайти там рецепт, як впоратися з василісками, котрий я так необачно забув, і тоді ми зможемо прогнати їх із замку і врятувати книги.

— Ваша правда, — схвильовано промовив Саймон, — так і є, Г. Г. Якщо ми зможемо потрапити в замок і відшукати потрібне заклинання, то нам нічого більше не треба.

— А зараз ми всі маємо придумати, як налякати вартових, — сказав Пітер. — Чого бояться василіски?

— Ви що, пане, жартуєте? — здивовано спитав Етельред. — Вони самі кого хочете налякають. А їм чого боятися, коли вони плюються вогнем на вісім футів поперед себе?

— Теж правильно, — підтвердив Папуга. — Василіски завжди поводяться нахабно і грубо.

Запала довга мовчанка — лише Дульчібелла щось мугикала собі під ніс, перестеляючи Папужине ліжко.

— Гаразд, — озвалася нарешті Пенелопа. — Якщо ми не можемо їх налякати, то, може, нам вдалося б чимось їх відволікти?

— Може, когось і вдалося б, але тільки не василісків, — відповів Г. Г. — У них тут справжня військова дисципліна, розумієте? А це означає, що думати має право тільки вище керівництво, а вартовим залишається лише слухняно виконувати накази. І якщо їм доручено охороняти темницю, то вони охоронятимуть її, незважаючи ні на що.

Усі знову принишкли.

— Слухайте! — зненацька подав голос Етельред, — є одна річ, яка може зрушити їх із місця.

— Яка, яка?! — вигукнули всі разом.

— Зараз, — заговорив Етельред, — головний василіск довів до відома своїх підлеглих, що їхній обов’язок — схопити Г. Г., а той, хто це зробить, отримає підвищення. Тож я подумав: якби вони побачили Г. Г. і вирішили, що можуть його схопити, тоді б і зрушили з місця.

— Блискуча ідея — якби тільки Г. Г. був років на двісті молодший, — саркастично зауважив Папуга. — А так у його віці навряд чи можна сподіватися, що він готовий плазувати по ринвах і тікати від василісків.

— На превеликий жаль, мушу визнати, що Папуга каже правду, — пригнічено підтвердив Г. Г.

— А може, нам підмінити Г. Г.? — запропонував Саймон.

Усі мовчки перезирнулися.

— Ти маєш на увазі зробити його двійника? — уточнила Пенелопа.

— Ага, — відповів Саймон. — Розумієте, вбрати когось під Г. Г. Можливо, кого-небудь із нас.

— Ні-ні, — втрутився Г. Г. — Я дещо придумав. Коли мені востаннє шили одяг, то для примірок зробили схожий на мене манекен.

— Кравецький манекен! — радісно прошепотіла Пенелопа.

— Так-так, — ствердив Г. Г. — Отже, ми маємо манекена мого зросту і габаритів, а я маю для нього мантію і капелюх.

— А обличчя йому зробимо з місячного желе, — вигукнув Саймон.

— І розмалюємо так, щоб було схоже на Г. Г.! — підхопив Пітер.

— І якщо вже це не змусить сторожів зійти з місця — то тоді нічого не допоможе! — прокричав Етельред і аж згубив капелюх, весело стрибаючи галопом довкола столу.

— Чекайте-чекайте, — сказав Папуга, — це все чудово, але як зробити, щоб манекен рухався?

— Дуже просто! — сказав Етельред, якого так переповнювали почуття, що жакет аж тріщав на ньому по всіх швах. — На коліщатках, ось як!

— На коліщатках? — здивовано перепитали присутні.

— Так, — відповів Етельред. — Де наш план?

Він кілька хвилин постояв над планом, а потім сів і задоволено посміхнувся.

— Так, усе правильно, — підтвердив він.

— Що правильно? — перепитали всі.

— Отже, — Етельред знову схилився над планом і заходився водити по ньому пальцем. — Ось тут ми маємо дві темниці, які використовують як склади, бачите? А от сюди ми маємо потрапити.

— Ясно, — перебив Папуга, — давай далі.

— У цій темниці вони тримають книги, — показав