Читати книгу - "Купеля"

буде, то почекаю, я вмію чекати. А ти як?

— Ой! Я така щаслива, що ти й не уявляєш! — вихопилося із захватом в Олесі. Очі дівчини заблищали, щоки зарожевілися. — Я тепер зрозуміла, яке воно, кохання! Це щось неймовірне! Чарівне! Вражаюче! Я не живу, літаю над землею! І мені начхати на те, що про мене говорять по селу. Розумієш, я кохаю Стася. Так кохаю, що не можна передати словами!

— А він?

— Він теж. У нас такі почуття… Скажу тобі по секрету: ми кохаємося з ним без кінця! Я навіть не знала, що це так… приємно, — зашепотіла Олеся. — Стась сказав, що він розбудив у мені жінку. І це так! Він говорить, що я дуже сексуальна. Уявляєш?! Ти можеш собі уявити, скільки в нього було дівчат до мене, а тут я… Ні, я досі не можу сама собі повірити, що таке сталося зі мною. Чому ти мовчиш, Соню? Ти за мене не хочеш порадіти?

— Хочу, — зробивши паузу, сказала Соня. — Але буду щирою: не можу.

— Це чому ж?!

— Він… тебе дурить, — тихо промовила Софійка, помішуючи варення.

— Ні! Це неправда! Стасик мене кохає!

— Лесечко, моя люба подружко! Послухай мене, — Соня говорила швидко, ніби боячись, що подруга її не зрозуміє, не дослухає до кінця. — Я тобі зла не бажаю та й дурного не пораджу. Але цей матусин синочок не може нікого, окрім себе, любити. Він звик отримувати все, що заманеться, і ти для нього чергова іграшка — не більше…

— Ні! Ні. Ні… — Олеся захитала головою. — Це неправда. Ти мені просто заздриш! Ти заздриш моєму щастю? Скажи, що це так! Принаймні це буде відверто!

Олеся підхопилася з місця, стала напроти Соні. Відблиски полум’я робили її схожою на розгнівану фурію.

— Ти думаєш, якщо я трохи пухкенька, то мене не можна покохати? А Стасеві подобаються такі, як я! Ось так! А якщо тебе кинув хлопець, то тепер і я повинна бути самотня? Цього не буде, бо Стась мене забирає із собою до міста. У нього під Києвом власний маєток. Ось як!

— І ти віриш у це?

— Так! Я йому вірю, а тобі ось ні! Напевне, сама жалкуєш, що відшила Стася, чекаючи Сашка? Пізно, Соню. Поїзд пішов, і не ти в ньому пасажир! Стасик мій, і ми будемо разом завжди. А ось ти, Соню, лишилася сама, тож не заздри іншим!

— Лесю, одумайся! Зніми рожеві окуляри та подивися на нього! Це ж не людина…

— Усе! Досить із мене! Я… я ніколи не думала, що ти зсередини така… така червива! — кинула зле Олеся й швидко побігла з двору.

— Лесю, — спробувала зупинити її Софійка, але марно.

Дівчина підсунула під миску трохи хмизу. Дрова одразу ж почали тихенько потріскувати в червоних обіймах полум’я, сипати іскорками. Рожеві відблиски затанцювали на її грудях, теплим дотиком залоскотали щоки, потонули в очах, туманіючи задумою. Та задума щемом наповнила дівоче серце…

— Де ти була так довго? — запитав в Олесі Стась, коли та, зовсім захекана та схвильована, прибігла до його намету.

— До подруги забігла лише на хвильку. Ти мене ревнуєш? — запитала, поправляючи розпатлане волосся.

— До якої подруги?

— А! — махнула рукою Олеся. — До колишньої. До Соні.

— І що?

— Вона сказала, що ти мене не кохаєш.

— Ти їй повірила?

— Ні! Нізащо! Я вірю лише тобі, — палко сказала Олеся, підставляючи Стасю губи для поцілунку.

Він поцілував її, а дівчина навіть не помітила, що зробив це Стась неохоче, навіть із якоюсь огидою, ніби цілував бридку жабу.

— Правильно зробила. Ця сучка бігала за мною, як найда.

— Справді?! — Олеся голосно розсміялася. — Я підозрювала, що Сонька — ще та штучка! У тихому болоті, як відомо, чорти водяться. Вона мені просто заздрить! А ще подругою називалася!

— Вип’єш? — Стась простягнув відкриту пляшку з горілкою.

— Як ти накажеш, так і вчиню.

— Пий! — прозвучало як наказ. — Сьогодні гуляти будемо!

…Софійка ще не встигла доварити варення, як вулицею почали літати на шаленій швидкості автівки відпочивальників. Вони несамовито та різноголосо кричали клаксонами. Іноді чулися то тут, то там постріли. Хлопці в автівках щось кричали, і серед їхніх голосів було чути гигикання п’яної Олесі. У дворах розривалися від несамовитого гавкоту собаки, а люди перевіряли, чи зачинені хвіртки, та знову поспіхом гасили світло в хаті.

Софійка хлюпнула з кухлика води в багаття. Воно невдоволено зашипіло та пустило клуби диму. Дівчина не стала прибирати миску. Навколо ще довго лунали постріли та солодко пахло яблучним варенням.

Розділ 16

— Кохай мене, любий, іще кохай, — шепотіла зовсім п’яна Олеся, намагаючись обійняти Стася за шию. Від випитого приємно шуміло в голові, і дівчина не помічала, що її вже кидає врізнобіч.

— Випий іще. — Він подав їй пляшку.

— Я вже не хочу, — захитала Олеся розкуйовдженою головою. — Я хочу тебе.

— Лише п’ять ковточків, — наполягав Стась. — Коли ти вип’єш, то стаєш більш розкутою та більш сексуальною, такою, як ти мені подобаєшся.

— Заради тебе. — Олеся взяла пляшку, зробила кілька ковтків та майже одразу снопом завалилася на подушку, випустивши з рук пляшку, з якої полилася недопита горілка прямісінько на оголені груди. Олеся закинула голову назад, відкрила рота та одразу ж голосно захропіла. Із сусіднього намету почувся приглушений регіт хлопців.

Стась з огидою пнув ногою тіло дівчини, скривився й вийшов із намету до багаття. Він сьогодні також забагато випив, але не відчував цього. З хлопцями вони гарно розважилися, полякавши селюків пострілами з пневматичної зброї вгору, але задоволення ніякого не дістав. Він ненавидів себе за зв’язок із цією товстухою Олесею, бо до її жирових відкладень, схожих на застиглий холодець, було бридко навіть доторкнутися. Стало зрозуміло, що сподівання розбудити в Соні ревнощі були марні. Треба було зробити щось інше: коли старий план не спрацював, потрібно розробити новий. Але що треба зробити, щоб привернути до себе увагу рудої дикунки?

Стась навіть на знав, чи потрібна була йому ця селянка Соня, чи ні. Його самолюбство було зачеплене, а він не звик, щоб йому чинили опір. До цього все йшло по життю гладенько, як бажалося. І навіть не в спорі була справа. Він знав, що повинен зламати це дівчисько, і зробити це треба так, щоб вона сама підкорилася. Лише тоді його «я» буде повністю задоволене.

Стась не захотів іти спати до намету, де хропіла гола Олеся. Він приніс ковдру та простелив біля багаття, але ще довго не міг заснути. У його уяві була Соня. «Вона