Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"

ні Перший, ні Другий Детективи не повертались. Цілком можливо, що вони натрапили на якийсь слід, але довше чекати не можна — так урешті-решт вирішив Боб. Він сам візьметься за цю справу.

Боб одержав у місіс Джонс дозвіл узяти малу вантажівку. Одержав він у неї і п'ять доларів, з обіцянкою відпрацювати за них. Крім цього, пояснивши місіс Джонс, що власниці не сподобався бюст, але, можливо, вона згодиться поміняти цей бюст на інший, він дістав дозвіл узяти з собою бюст Френсіса Бекона.

Ганс поклав бюст у кузов на полотнину. Боб повантажив на машину велику картонну коробку та купу старих газет, щоб гарно запакувати коштовний бюст, по якого він рушав у дорогу. Нарешті вантажівка виїхала з двору.

Нові господарі бюста мешкали на околиці Голлівуда, в сорока хвилинах їзди. Їхати треба було жвавими вулицями повз багаті квартали. На вулицях було стільки авто, що ні Боб, ні Ганс не помітили, що слідом за ними їде синій автомобіль, в якому сидять двоє чорновусих у масивних окулярах.

Нарешті Ганс притишив хід, і Боб почав розглядати номери будинків, мимо яких вони проїздили.

— Тут, — сказав він, — Гансе, гальмуй.

— Добре, зараз, — буркнув Ганс у відповідь.

Вантажівка зупинилась, і Боб стрибнув на землю. За півкварталу від них зупинився і синій автомобіль, два його пасажири невідривно стежили за кожним хлопчиковим кроком.

Ганс теж виліз із машини і зняв з кузова бюст Френсіса Бекона. Обережно тримаючи його під пахвою, він пішов за Бобом до будинку.

Після того, як Боб подзвонив, двері відчинила симпатична веснянкувата дівчинка.

— Ах, ви, звісно, один з Трьох Детективів, — вигукнула вона, і Бобові стало приємно від захоплення, яке він почув у її голосі. — І вам потрібен матусин бюст Октавіана для якоїсь загадкової і страшенно таємної справи, так? Заходьте, будь ласка. Я наледве вмовила матусю не віддавати бюст сусідці — довелось вигадати, що гіпс, з якого зроблено бюст, смертельно радіоактивний і що вам треба терміново його забрати, щоб він нікому не зашкодив.

Усі ці слова вилетіли з неї з такою неймовірною швидкістю, що Боб ледве встиг збагнути їх зміст. Ганс теж розгублено дивився на дівчинку. Але вона вже повела їх за собою в охайний внутрішній дворик з маленьким фонтаном посередині. Бобове серце радісно закалатало: у кутку дворика стояв бюст Октавіана. Боб мусив визнати, що поміж трояндових кущів цей мистецький витвір мав дурнуватий вигляд.

Струнка жінка підстригала трояндові кущі. Вона обернулась на голос дівчинки:

— Мамо, це Три Детективи, про яких я тобі розповідала. Точніше, один з них та його помічник. Він приїхав, аби забрати Октавіана і звільнити нас від небезпеки радіоактивного зараження.

— Не звертайте на Ліз уваги, — усміхнулася жінка, — вона живе у своєму вигаданому світі, де безліч шпигунів та загадкових злочинців. Я не повірила жодному її слову про те, що бюст випромінює радіацію, але він у цьому дворику не сприймається, тож я хотіла віддати його сусідці. Але вирішила спочатку дочекатися вас, бо Ліз сказала, що він вам дуже потрібний.

— Так, мадам, дуже дякую, — відповів Боб. — Бачите, Октавіана продали помилково. Якщо ви хочете отримати на заміну інший бюст, ми прихопили з собою ось цей, Френсіса Бекона.

— Ні, — сказала жінка, — я думала, що бюст сприйматиметься в цьому дворику, але виявилося, що тут краще без нього.

— Тоді ми повернемо вам гроші, — заявив Боб. Він дістав з кишені п'ятидоларову банкноту й подав її жінці.

— Це дуже славно з вашого боку, — подякувала жінка. — Забирайте вашого Октавіана. А в цей куточок я, мабуть, поставлю італійську вазу.

— Гансе, ти можеш взяти обидва бюсти відразу? — запитав Боб.

— У мене ж дві руки, отже, вистачить на обидва бюсти, — відгукнувся Ганс. — Вони ж легкі, мов коробки з тортами. — Він підхопив бюст, якому й ціни не скласти, лівою рукою. — То що, їдемо додому?

— Його потрібно запакувати в коробку, — сказав Боб, — а тоді…

— Ви що, вже їдете? — запитала Ліз. — Я вперше в житті зустрілася зі справжнім детективом, у мене до вас мільйон запитань.

— Та як би вам сказати, — завагався Боб. Йому було приємно слухати базікання Ліз. До того ж, якщо вона так цікавиться таємницями та розслідуваннями… — Знаєш, Гансе, ти запакуй Октавіана, а я зараз підійду. Тільки гарно його запакуй.

— Звісно, Бобе, — відгукнувся Ганс. Він пішов, тримаючи по бюсту в кожній руці, а Боб лишився погомоніти з Ліз, точніше, говорила тільки вона, Боб не мав жодної можливості вставити хоча б словечко відповіді на мільйон запитань, які сипалися з її вуст.

Ганс обережно повантажив обидва бюсти в машину й почав упаковувати один з них у коробку, як велів Боб. За кожним його рухом напружено спостерігали двоє в синьому автомобілі. Той, якого звали Гуго, по рації доповідав про все, що відбувається, своїм приятелям, які були в будинку Гораціо Августа.

— Цей здоровань запаковує бюст у картонну коробку, — повідомляв Гуго в передавач. — Мабуть, це Октавіан, по якогось іншого бюста вони б сюди не припхались. Так, він обв'язує коробку мотузкою, так, сів чекати білявого.

Юпітер, прив'язаний до крісла, чув кожне слово. Джо через передавача давав вказівки:

— Дістаньте ту коробку з кузова. Послухайте, я знаю, як це зробити. Влаштуйте дорожну пригоду. Гуго, заїдь перед вантажівкою, а коли вона рушить, зроби вигляд, що тебе зачепило крилом. Здійми галас. Вони обидва прибіжать глянути, що з тобою сталося…

— Постривай, — обірвав його голос Гуго, — обійдемося без цього. Здоровань пішов знову у той двір. Вантажівка лишилась без нагляду. Ми пішли.

Передавач замовк, а в Юпітера серце мало не вистрибувало з грудей. Не встиг Боб знайти бюст Октавіана, як той знову вислизає, з їхніх рук.

Ганс зайшов на подвір'я. Боб та Ліз продовжували щебетати, говорила в основному Ліз, а Боб відповідав, коли вона на секунду змовкала.

— Послухайте, а дівчинка-детектив вам не потрібна? — серйозно запитувала Ліз. — В деяких ситуаціях це дуже пригодилось би. В деяких розслідуваннях дівчатам ціни немає. Покличте мене тоді. Я — гарна акторка, умію майстерно гримуватися, можу змінювати голос і…

— Бобе, вибач, будь ласка, — втрутився Ганс, — я хотів тобі нагадати, що місіс Матильда прохала не затримувати вантажівку.

— Так, Гансе, звісно! — вигукнув Боб. — Вибачте, Ліз, я мушу їхати. Якщо нам потрібна буде агентка, ми звернемось тільки до вас.

— Ось вам мій номер телефону. — Ліз проводила його до хвіртки і на ходу записувала номер на аркуші. — Ось, мене звати Ліз Логан. Я чекатиму на ваш дзвінок. Як