Читати книгу - "Таємниця підводного човна"

я й справді капітан. І в мене є навіть кораблик. Човник, я сказав би. Такий собі човник-всюдихід.

— По землі й по воді? — здогадався Пава. — Амфібія?

— Близько, синку мій дорогий. Дуже близько, ага. Тільки я сам не знаю, як правильно назвати. Хіба є різниця, як називати човник, котрий без проблем занурюється у воду й пливе там собі поруч із рибами?

— Підводний човен! — ляснув себе по лобі Данило. — Як я сам не докумекав! Це ж просто, мов апельсин! І читав же капітана Немо!

— О! — вигукнув Капітан, черговий раз підпливши до борту. — Давай лапу! Молодець!

Данько знову потиснув мокру слизьку руку.

— Дякую. Тільки що я такого…

— А нічого ти такого! — передражнив хлопця Капітан. — Просто згадав улюблену книгу мого дитинства. Куди там, навіть юності, зрілих років та старості.

— Хіба ви старий?

— Ну, людина стара настільки, наскільки такою себе відчуває, — пояснив Капітан. — Але я справді ще зі школи захопився ідеєю зробити підводний човен — такий, як «Наутілус», створений Немо. Зануритися під воду й теж створити там, на дні, щось схоже на підводну республіку. Навіть вирішив, що можна зробити такий човен зі звичайної дерев’яної діжки! Ха, куди дерев’яної — я себе колись у металеву запаяв! Сам, лишив трубку нагорі, думав — буде перископ. Ох, було ж мені від батьків! Оце з того часу мене Капітаном і прозвали. Щоправда, ніхто так і не повірив до кінця, що в мене вийде зробити справжній підводний човен.

— Ви ж зробили, кажете, — мовив Пава.

— Ага, зробив, лисику мій дорогий! Тільки кому ж я його покажу? Вирішив вам, усе одно це мусило статися. Це доля, хлопчики, знак. Старий Капітан у знаки вірить!

— Чому — знак? — запитав Данило.

— Птах ваш. Я ж бачив, як отой дуролом на катері хотів у вас його вкрасти! Ні, думаю, нічого в тебе не вийде! Човник мій швидше ходить, наздогнав його, копнув трошки знизу. Птах розумний, здогадався, як треба себе поводити. Але ж я розсекретився! Був би на вашому місці, таким, як ви, — точно попхався б шукати слідів підводного монстра!

— Ми й пішли шукати, — погодився Богдан.

— О! Якби не пішли, я б зараз тут з вами не балакав. Навіть не показався б на очі. Раз вас сюди повело — все гаразд. Спробую вам довіритись. Бо без помічників мені все одно ніяк. А допомога мені, дорогі мої цікавлики, он як потрібна. — Капітан підняв голову і провів ребром долоні по шиї. А тоді зовсім дивно повівся — знову пірнув, навіть маски не вдягнувши.

Розділ 18

У якому відкривається один із секретів Капітана

Хлопці в човні перезирнулися.

Знизав плечима голомозий Павло. Покрутив пальцем біля скроні Богдан Майстренко.

А Данило Лановий видихнув голосно, немов старий дід, втомлений життям та онуками-бешкетниками.

— Що скажете? — запитав.

— Я вже все сказав. Можу тільки повторити, — Богдан знову покрутив пальцем біля скроні, навіть присвиснув. — Хіба ні? Хіба він не ку-ку?

— Чесно? Мені б хотілося, щоб ти виявився правий.

Справді, Данило не жартував. Тепер Богдан глянув на нього з підозрою.

— Ти серйозно хочеш, аби цей так званий Капітан виявився божевільним? Та він же тут зараз нас і потопить! І що тоді з нього візьмеш! Хіба ні?

Подавшись трохи вперед, Богдан глянув на Павла, наче закликаючи його до підтримки. Той вирішив відмовчатись, тільки знову плечима знизав.

— Не знаю, не знаю, — міркував уголос Данило, зовсім, схоже, не поділяючи Богданових страхів. — Він каже — зробив своїми руками підводний човен. І мені чомусь здається — не бреше. Якщо це так, тоді його, Богдане, цілком можна назвати безумним ученим. А безумні вчені, такі ось одержимі безумці, — зовсім не оті «ку-ку», як ти їх називаєш. Навпаки, вони найрозумніші. Найзатятіші. Мислять нестандартно, рішення приймають такі, на які ми з тобою з нашим, як ти вважаєш, здоровим розумом просто не зважимося. А якщо й ризикнемо — то після довгих-довгих роздумів.

— Слухай, ти ж розумник у нас! — наїжачився Богдан. — А тепер сумніваєшся в тому, що треба сто разів подумати, а вже потім — робити.

— У більшості випадків — так, — кивнув Данило. — Проте бувають ситуації, коли довго думати означає програти. А ті, кого я зараз назвав безумними вченими, саме в таких випадках довго й не думають! Інтуїція та нетиповий розум підказують їм, що і як слід робити. Але це вже надто складно, аби обговорювати в темній печері, серед води.

Богдан, як дуже часто траплялося, хотів уже сперечатися з Данилом, хоч і в переважній більшості випадків це була не змістовна розмова, а лише безглузде гарикання. Та враз із-під води знову вистромилась затягнута гумою рука, схопилася за борт, і ось Капітан знову махав їм, широко усміхаючись.

— Я подумав, хлопчики мої дорогі, — повідомив він урочисто. — Треба було подумати, і я подумав. Вирішив. Ви мені видаєтеся надійними й серйозними. Тому я все вам розкажу. Бо це давно треба комусь розказати, уся ця історія з мене просто виривається, наче цунамі. Навіть якщо я помиляюся і ви не такі надійні, все одно не буду шкодувати, що зв’язався з вами. Знаєте, чому?

— Ні! — відповіли усі троє в один голос, не змовляючись.

— Тому що, як кажуть у таких випадках, дивіться пункт перший. Уже давно про це варто комусь розповісти. Адже часу нема. День — і пропало. Я декого тут побачив, він не зупиниться.

Хлопці знову перезирнулися. Данило був у центрі їхнього невеличкого гурту і зрозумів — Богдан з Павлом чекають якихось дій і рішення саме від нього.

Прокашлявшись, Лановий запитав:

— Шановний Капітане, можна щось конкретніше почути? Бо «все це», «декого побачив» і «ця історія» звучить загадково. Навіть таємниче. Але ви зараз розумієте тільки себе. Ми вас, даруйте, геть не розуміємо!

— Атож, — охоче погодився Капітан. — Тому ласкаво прошу на борт.

Нічого більше не пояснюючи, він підплив до корми й підштовхнув човен уперед. Отак, штовхаючи, буксував його малою швидкістю просто перед собою, в чорну темряву печери. Прохолодне кам’яне склепіння насувалося дедалі нижче. Хлопці, не чекаючи попередження, нагнули голови, і Капітан, немов чекаючи цього моменту, штовхнув човен сильніше. Рух його прискорився, ще поштовх, іще — і раптом склепіння зникло, сонце після перебування в темряві засліпило очі, хоч сяяло вже не так яскраво, поволі наближаючись до заходу. Коли ж очі призвичаїлись до світла, хлопцям відкрилася вражаюча картина.

Човен гойдався на воді в невеликій, але, судячи з усього, глибокій затоці. З