Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що за тютюн, — питає баба, — що робити з ним?
А чорт їй каже:
— Ти ж знаєш, що є такі мухи, від яких люди вмирають. А як пустиш дим від цього тютюну, то всі мухи тікають.
Приходить баба додому і каже Іванові:
— Як підеш у поле, то кажи чортові, що то тютюн. Що дим з нього відганяє мух.
Пішов Іван у поле, а чорт питає:
— Ну, Іване, що це за бур’ян?
— Це тютюн, — каже Іван.
— Нащо цей тютюн? — питає чорт.
— А від тих мух, що кусають людей.
— Добре, — каже чорт, — як угадав, то йди додому.
Іван прийшов додому і заплатив бабі сто карбованців.
І відтоді люди знають тютюн.
Золотий ведмідь
Був, де не був, був раз один цар. Сей цар мав трьох синів та й такий город, що в один день зійшла золота морква, вночі вистигла, а на другий день все було украдено. Ніколи не годен був узнати цар, хто то міг звідти украсти? Даремно давав туди солдат, аби вартували, — ніколи не годні були увартувати. Ось прийшла до царя одна циганка і каже:
— Пресвітлий царю, я вам усю правду скажу.
І циганка йому стала казати, що ту золоту моркву, що у його городі є, ніхто не годен увартувати, і того злодія, що її краде, лиш один із його трьох синів — хоть котрий.
Цар заплатив циганці добре, а циганка одкланялася і пішла.
Тут цар закликав свого найстаршого сина і каже йому:
— Сине, іди ти у город моркву вартувати.
Ізобрався найстарший син і пішов. Набрав собі солонини, вина і всього, що лиш йому було треба на одну ніч, і пушку[22] узяв із собою.
Прийшов у город, сів собі, вийняв солонину, хліб і вино, та їсть, та й п’є. Ось прийшла до нього мишка і каже:
— Дай мені трохи їсти із того, що ти їси.
Він устав та копнув мишку так, що та далеко фиркнула, і мишка утекла од нього, пішла собі, плачучи.
Коло півночі задув на нього дуже тепленький вітер, од котрого він заснув дуже глибоким сном. Пробудився на зорі і видить, що золота морква уся поїдена. З тим зібрався звідти і пішов додому.
На другу ніч пішов середущий. І до того прийшла мишка, просила їсти у нього, а він її копнув так, що далеко фиркнула. Заснув і він коло півночі і так не увартував моркви.
Каже на третю ніч найменший царю:
— Піду і я вартувати, ачей увартую.
– Іди ти, сине! Старші не годні були вартувати, а ти би годен? Ляж та спи!
— Все ж я піду, няньку, ачей увартую.
— Ну, коли таку охоту маєш, то йди. Я і так добре знаю, що задарма будеш іти.
Узяв пушку, солонини, хліба і вина з собою та пішов на город. Сів собі там на одне місце, межи морквою, вийняв солонину, хліб і вино та почав їсти і помалу пити. Ось прийшла до нього мишка та просить у нього, аби їй дав трохи їсти. Одразу дав їй солонини, хліба. Вона як поїла, то каже йому:
— Ну, тепер можеш лягти спати. Сюди ходить один золотий ведмідь, то той усю ту золоту моркву поїсть. Як він прийде, я укушу тебе за ухо, ти тоді схватися та відразу стріль — не дивись нічого, де він є, лиш як устанеш, то й стріль, ти його потрапиш.
І з тим мишка утекла. Ліг собі царів син спати і враз заснув. Коло півночі прийшла мишка, вкусила його за вухо, він пробудився і враз вистрілив. Як вистрілив, то попав у золотого ведмедя, але не забив його зовсім, лиш пострілив. Як розвиднілося, дивиться він — там, куди утікав золотий ведмідь, усюди кров була.
Враз прийшли його другі два брати, почали радитися, що іти би слідити — за слідом іти би, — куди пішов той золотий ведмідь. Пішли усі три, за слідом слідячи. Ідуть, і ось прийшли до одної ями, тій ямі кінець на другому світі був, та туди й пішов золотий ведмідь.
Порадилися вони троє, що йти би одному на той світ узнати, де є той золотий ведмідь. Дали зробити один дуже довгий залізний ланцюг. Обізвався на це найстарший, що він піде. Спустили його крізь ту яму на той світ.
Чекають, чекають, а найстарший брат їм не вернувся із того світу. Пішов середущий — і той не вернувся.
Зібрався найменший, і той спустився на той світ. Як ізійшов донизу, іде одним полем, де ось увидів одну хижку. Зайшов до хижки і видить, що там дуже стара баба на печі сидить. Поклонився красно. Каже йому баба:
— Маєш щастя, синку, що так красно поклонився, бо як би був не поклонився, то була би із’їла тебе. Та й кажи, що шукаєш?
— Я, бабко, шукаю золотого ведмедя, чи не чули ви дещо про нього?
— Я, синку, уже геть багато років прожила, але про нього ніколи не чула, лиш тепер перший раз од тебе. На цю пляшечку, у цій пляшечці сила є, коли її вип’єш, то дуже велику силу будеш мати. Та й на цей золотий перстень; коли свиснеш у цей перстень, то на те дванадцять чортів прийде, і що їм накажеш, то все зроблять.
Він дуже красно подякував бабі за її подарунок і з тим пішов собі.
Іде, ось знову приходить до одної хижки.
Прийшов до хижки, а там ще старіша баба сиділа на печі. Зайшов до хижі і красно поклонився.
— Синку! Коли би був ти так красно мені не поклонився, то із’їла б була тебе. Кажи, що шукаєш в нашім краї?
— Я, бабко, шукаю золотого ведмедя, чи не чули ви про нього де?
— Я, синку, — каже йому баба, — ніколи про нього не чула, лиш тепер перший раз од тебе. — Іди тепер та знову прийдеш до одної старої баби, до моєї сестри, поклонися їй красно, бо як не поклонишся, то тебе з’їсть.
Дала йому одну скляночку — таку, що сила в ній була, та й один перстень — такий, що коли в нього свиснеш, то двадцять і чотири чорти прийдуть.
Одклонився бабі і пішов.
Іде, іде, ось прийшов знову до тієї баби, що йому та про неї казала. Зайшов до хижі, дуже красно поклонився. А ця баба така стара була, що кліпки їй із повіками були підперті. Каже йому баба:
— Коли б
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чортів млин: Казки про чортів», після закриття браузера.