Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

ми не хочемо вас налякати, а тільки зафіксувати: слово “хуторянин” насправді не має негативного зна-чення.

Ми, українці - хуторяни, а значить, люди самостійні, працьовиті та відповідальні. Відповідальні передусім за свою територію. А територія у кожного своя - у когось город, у когось вулиця, а в когось місто чи країна, в залежності від сил і амбіцій. Де можеш порядкувати - там і порядкуєш, однак на умовах повної відповідальності. Зайвого не бе-реш - тільки те, що можеш обробити. Подивіться - так живуть тисячі людей, і не тільки в сільському господарстві, але й у культурній сфері.

Проте треба зазначити, що сьогоднішнє хуторянство ідеологічно існує у двох різновидах. Галицьке, або західне базується на тезі: “Україна закінчується за моїм парканом, далі живуть глибокі москалі”. Південно-східне хуторянство виходить з того, що “Україна - це десь у Києві, а ми тут уже якось потрошку”. Зрозуміло, що обидві тези не можуть стати основою для формування спільноти. Але якщо їх змішати (що поробиш, Схід і Захід - разом!), можна отримати універсальний принцип, який здатен поставити хуторянство на службу нації. УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ У МОЇЙ ГОСПОДІ. Відчуваєте різницю? Не закінчується за парканом, а починається. І не десь у Києві, а тут, у мене. Ідеологічна вертикаль: хата (або хутір) - село (або місто) - область - Україна. Для аматорів євро-інтеграції вертикаль можна продовжити Україна -Європа - Світ.

У чому перевага такої тези? Передусім вона не має на увазі переробити українця і дає йому можливість залишатися українцем, тобто господарем або куркулем. По-друге, вона виключає будь-який сепаратизм - адже в моїй хаті починається ВСЯ Україна. Я не зазираю до сусідів, а дбаю про те, щоб у моїй господі була Україна, і відповідаю за це перед собою, дітьми та Господом Богом. Отаманщина двадцятих років минулого століття базувалася приблизно на такому принципі. Якщо Махно може взяти Катерино-слав - бере. Григор’єв воює Одесу - молодець. Петлюра в Києві - це чудово. Ну, а якщо наших сил вистачає тільки на те, щоб навести лад у своєму селі - так і зробимо. Єдина відмінність - ми не повинні стріляти одне в одного, як згадані вище добродії.

Стрілянина по своїх - українська національна розваги, про неї варто поговорити окремо. Тут ті самі ментальні проблеми - нас багато і нас не переробиш. Однак рецепт є. Ви ж не стріляєте у власного кума, і навіть у тещу. Бо які не є, а свої. Отже, пропонуємо кожному визначитися з колом своїх і не стріляти по них, навіть якщо не подобається те, що вони цієї хвилини роблять. Подобаєть-ся - допоможемо. Не подобається - утримаємося від публічних коментарів. Сам на сам можна вказати на помилки, на людях - краще промовчати. Цей принцип досить простий і дієвий, на собі перевірений. Єдине застереження - список своїх не варто змінювати частіше, ніж раз на рік-два, бо якщо кожен день стріляти в інший бік, своїх просто не залишиться.

Але повернімося до обговорення тези УКРАЇНА ПОЧИНАЄТЬСЯ У МОЇЙ ГОСПОДІ. Одразу відкинемо звинувачення у центропупизмі та манії величі. Ми не говоримо, що наш город є столицею України або Всесвіту, не твердимо, що беремося керувати у планетарному масштабі чи що наш рід давніший за Адама. Ні - наш принцип має на увазі індивідуальне використання. Для мене особисто Україна починається в моїй господі. Для тебе - у твоїй, для нього - у його, звичайно, якщо він згоден приєднатися до цього принципу.

Звертаємо особливу увагу на різницю між нашою тезою та традиційним підходом “якби кожен став патріотом”. Ми ніколи не забезпечимо, щоб кожен став патріотом, бо це просто неможливо. І не варто вказувати на інші нації - ми не станемо поляками, як миші не стануть їжачками. Однак хуторянин ніколи не вимагає, аби усі сусіди перекували-ся - щоб навести лад у своїй хаті, це не обов’язково. Проблема співпраці з сусідами дійсно є, однак вона не першочергова. Про неї можна поговорити пізніше. Головне - я визнаю себе господарем на певній території, я починаю наводити на ній лад.

Те саме в інформаційній сфері. Якщо мене (не всіх, а конкретно мене) задовбала аморальність, яку нам нав’язують політики, я на своїй території оголошую примат моралі. В моїй родині, серед мого кола спілкування з’являються такі критерії, як добро і зло, правда і брехня. Для того, аби встановити біля себе ці правила, не треба чекати, поки перевиховається сусід-алкоголік чи мер міста. Не треба читати людям проповіді - ми не попи, це зовсім інша робота. Варто лише чітко визначити, що добре, що погано, і не сходити з цих позицій. Хто має очі - побачить, хто схоче приєднатися - приєднається. Силоміць ще нікого й ніколи не зробили кращим.

Така позиція не вимагає подвижництва, не накладає ніяких додаткових обов’язків, крім одного - сформулювати для себе повсякденний критерій оцінювання подій та людей. Це не так уже й складно - кожен з дитинства має в голові детектор добра і зла, треба тільки помити його від бруду, котрий виливають на наші голови щодня, і цей диво-прилад знову запрацює.

Отож від завтрашнього дня ми починаємо чітко відрізняти, що добре, що погано не з точки зору заробітку, а з нормальної, людської точки зору. Що ми виграємо, коли таким от чином позначаємо та дезинфікуємо власну інформаційну територію? Перш за все, знову відчуємо себе людьми, тобто Божими створіннями. Позбудемося комплексів меншовартості, які нав’язуються звідусіль: другий сорт - це не ті, в кого немає грошей, “Мерседеса” або влади, й не ті, чиї розміри більші за 90-60-90. Другий сорт - це ті, хто забувся, нащо його мати родила, хай би навіть при цьому заробив мільярд. Не все купується, не все продається, а хто не вірить - хай для початку складе ціну своїй матері, а потім побалакаємо.

Отже, насправді ми з вами маємо досить сили. Принаймні, достатньо, аби створити навколо себе інформаційну нішу, яка нас влаштовує. Аби видалити з неї тих, хто не відповідає нашим вимогам - хоч би це був Голова Верховної Ради. Ми з вами - люди, вони - ні. Ну, а коли це затвердили, коли вимели сміття зі своїх голів, можна поїхати в гості до друзів, подивитися на їхній світ і спробувати протоптати стежинку одне до одного. І коли кількість таких хуторів та доріг між ними стане значною, світ зміниться не тільки навколо нас.

Ви - абстракціоністи, скаже хтось. Ваші рецепти