Читати книгу - "Кобзар 2000. Soft"

Шлунок підскочив кудись під горло і затріпотів, наче пташка у сильці. Спершись головою на окуляр, я намагався опустити шлунок на місце. І тільки-но став опановувати себе, як темрява перед очима знову зійшлася чорними шторками - хитра труба дозволяла дивитися рівно дві хвилини за кожні сто песет.

- Ну як? - почув я ззаду голос та відхилився від синьої стійки.

В цей момент я прокляв себе, ресторан і вино, що з таким смаком пив. Від різкої зміни перспективи шлунок з новою силою атакував горло, і воно нарешті не витримало. Забув-ши про карколомну висоту, я перехилився через поручі і вивернув у кількасотметрове урвище салат, мідії та мамалигу на десерт. Це, напевно, було грандіозне видо-висько, бо туристи, які юрмилися поблизу, си-понули врозтіч.

Мідії летіли донизу, і я відмітив про себе, наскільки швидко вони зменшуються у розмірі та губляться на тлі брунатних схилів. Тут було таки височенько, хоча поки що мене це не турбувало. І щойно почало турбувати, я з полегшенням підняв голову.

Вона стояла поруч і дивилася на мене з неприхованою іронією.

- Ви звернули увагу на кольорові фігури там внизу, на піску? Це ландшафтна скульптура, типовий зразок творчості автора комплексу.

Хай йому грець.

Я відпився водою там-таки в ресторані з великими вікнами, до яких про всяк випадок близько не підходив. Пити все-таки треба менше. Або вже більше.

Донизу ми спускалися, помінявшись місцями. Я сидів під розчиненим вікном на пасажирському місці, так щоби вітер віяв в обличчя, а моя супутниця впевнено крутила кермо.

Обабіч дороги пропливали біленькі будиночки чергового міста, нагадуючи мені пору щасливого дитинства, і якби не було так зле, я б із задоволенням поринув у спогади.

На самому краю нашого міста в лісосмузі стояв дзот, напевно, ще з часів війни. Він був точно такий, як будинки цього чортового острова - біленький, маленький та квадратненький. Туди не сягали пильні очі вчителів, і ми з хлопцями, зрозуміло, користалися цим, організувавши у дзоті свій штаб. Ми відсиджувалися в ньому, втікаючи з уроків, вчилися курити і зберігали спільне майно, нажите в процесі дитячих пригод. І саме там я спалив свою четверту відьму. А може, й третю чи п’яту - врешті, я ж не боксер, щоб вести облік перемог. Я вже був десятикласником, а вона якраз досягла віку, коли молоді хлопчики знову здаються особливо привабливими. Я довго не пручався, і вона позбавила мене невинності там-таки у лісосмузі. Але треба зауважити, що це не забило мені памороків. Як був голий, я заліз у дзот і видобув звідти довгеньку мотузку. Вона спостерігала за мною широко відкритими від здивування очима. Неземні радощі, що пообіцяв я, намотуючи мотуза на руку, викликали жваву цікавість. Вона була жінкою темпераментною, хоча й цнотливою, і відео вже посіяло в її серці схильність до пошуків та експериментів. Стара осика стирчала поруч із дзотом, а в штабі якраз знайшлася каністра з бензином. Я відчував себе Великим Інквізитором, коли всовував кляпа їй до рота та плутав морські вузли на потрісканому сухому стовбурі. Вона отримала те, що хотіла - неземні радощі спалили її до кінця, а головне, що у вогні згоріла мотузка і кляп. Тепер я розумію, що Бог був на моєму боці, бо якби на цю справу трапився хоча б посередній слідчий, а не те лайно, що сиділо в районній прокуратурі… Та що там говорити, Бог завжди допомагав мені, бо врешті-решт саме на нього я і працюю, якщо можна так висловитись. Але з віком прийшла й необхідна обережність.

- Як ваше здоров’я? - через удавану турботу мого водія та гіда проглядала глумлива посмішка.

- Дякую, вже краще.

А воно і дійсно було краще, тому що за перевалом дорога різко пішла донизу, і я знову відчув під ногами землю.

Свіже океанське повітря гуляло в салоні, колеса негучно шепотіли на асфальті. Але хвилин за двадцять добра дорога скінчилася і ми в’їхали на запилюжений путівець, досить паскудний навіть як на мою невибагливість. Попереду коливався великими зибинами океан і тяглася довжелезна смуга жовтого піску.

Ми приїхали на пляж, хоча, чесно сказати, з більшим задоволенням я повернувся б до готелю. Машина зупинилася перед купою гальки, яка тільки формою нагадувала нашу, чорноморську гальку, тому що за розмірами переважала її разів у п’ятдесят. З цієї гігантської гальки на піску було збудовано таку собі фортецю, що колом оточувала невелику галявинку зі слідами перебування людини на ній.

Моя супутниця вже вийшла назовні, і мені теж довелося вилазити під гаряче пообіднє сонце.

- Ну як? - вона показала руками навкруги з таким виглядом, наче сама була автором цього чудового пейзажу.

Пейзаж дійсно був чудовим. Широка смуга чудового піску тяглася вздовж високих скель на кілька кілометрів. Океан набігав на неї величезними, наче в кіно, хвилями і де-не-де виднілися невеличкі фігурки серфінгістів. Скраю пісок був всіяний величезною галькою, і з неї вздовж всього пляжу споруджені круглі гнізда - такі самі, як ото наше. Біля гнізд стояли машини та виднілися люди. Їх було багато, але через велетенські розміри пляжу до найближчих сусідів лишалося метрів зо двадцять. Все разом дійсно справляло враження, особливо після звичного українського узбережжя, і я в захваті вигукнув:

- Оце-то так!

Моя супутниця задоволено посміхалася.

Напевно всі новоприбулі поводилися так, але навіть усвідомлення цього не могло погіршити насправді захоплюючого видовища.

А дівчина розстібала блузку.

- Будете купатися?

- Аякже! - я нахилився, розв’язуючи кросівки. А коли, упоравшись із шнурками, підвів голову, побачив, що моя гід вже зняла спідницю і лишилася у трусиках та ліфчику, мінімалістичних з точки зору конструкції і аж ніяк не призначених для купання. Решту одягу вона акуратно склала на пісок та привалила каменем. Я розстібав сорочку та спостерігав, що буде далі. А далі вона одним рухом спустила трусики донизу. Мої рухи уповільнились. Переступивши ногами, дівчина краєчком стопи підкинула свою одежину вгору і впіймала на льоту. Немов завзятий футболіст, чесне слово. Успішно продемонструвавши такий складний технічний прийом, вона закинула руку далеко за спину і в наступну мить позбулася останньої деталі туалету. Потім прилаштувала зняте під тим-таки каменем і запитально подивилася на мене. Я ковтнув слину. - Ідете?

Я кивнув, трохи очманілий від такої безпосередності. А вона обернулася та пішла, похитуючи стегнами, до велетенського прибою. Стегна у неї були саме такі, як я люблю, тільки трохи менші за розміром. Я супроводжував її поглядом і думав, що робити. І собі роздягатися голим - наче незручно,