Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

Вони обмінялися потисками рук, і містер Візлі сів на стілець біля Гаррі. Місіс Візлі поставила й перед ним миску з супом.

— Дякую, Молі. Важка була ніч. Якийсь телепень почав продавати видозмінні медалі. Почепиш таку на шию і можеш за бажанням міняти зовнішність. Сто тисяч масок, усього за десять ґалеонів!

— А що від них буває насправді?

— Найчастіше просто набуваєш неприємного жовтогарячого кольору, однак у кількох осіб по всьому тілу повискакували бородавки з мацаками. Наче в лікарні святого Мунґа й так мало роботи!

— Фред і Джордж люблять такі штуки, — завагалася місіс Візлі. — Ти не думаєш, що…

— Не думаю! — вигукнув містер Візлі. — Хлопці б такого не робили, особливо зараз, коли всі відчайдушно шукають хоч якогось захисту!

— То ти запізнився через ті видозмінні медалі?

— Та ні. До нас ще дійшли чутки про небезпечний відбивальний пристріт, насланий у районі «Слон і замок», та, на щастя, поки ми туди дісталися, магічний загін спецпризначення усе вже владнав…

Гаррі затулився рукою й нишком позіхнув.

— Спати, — миттю заявила місіс Візлі, від очей якої це не сховалося. — Я вже приготувала для тебе кімнату Фреда й Джорджа, житимеш там.

— Як, а вони де?

— На алеї Діаґон, сплять у крихітній квартирці над своєю крамничкою жартів, бо мають багато роботи, — пояснила місіс Візлі. — Мушу сказати, що я спочатку була проти, але в них, здається, таки є діловий нюх! Ходімо, дорогенький, твоя валіза вже нагорі.

— На добраніч, містере Візлі, — попрощався Гаррі, відставляючи стільця. Криволапик легенько зіскочив з його колін і вислизнув з кухні.

— На добраніч, Гаррі, — відповів містер Візлі.

Коли вони виходили з кухні, Гаррі помітив, як місіс Візлі зиркнула на годинник у кошику для білизни. Усі стрілки були знову на позначці «смертельна небезпека».

Кімната близнюків була на третьому поверсі. Місіс Візлі націлила чарівну паличку на лампу, що стояла на столику біля ліжка, й та негайно спалахнула, заливаючи кімнату приємним золотавим світлом. Хоч на письмовому столі біля вікна стояла велика ваза з квітами, їхній аромат не міг перебити стійкий запах стрілецького пороху, як визначив його Гаррі. Підлога була завалена запечатаними картонними коробками без жодних позначок Серед них стояла й валіза Гаррі. Кімната нагадувала тимчасовий склад.

Гедвіґа привітала Гаррі радісним ухканням зі свого сідала на шафі, а тоді вилетіла у вікно; він знав, що вона хотіла його побачити перед тим, як вирушати на полювання. Гаррі сказав місіс Візлі «на добраніч», одягнув піжаму й ліг у ліжко. Відчув під наволочкою щось тверде. Понишпорив і знайшов липку фіолетово-помаранчеву цукерку, в якій упізнав батончика-блювончика. Усміхнувшись він перевернувся на бік і одразу заснув.

Минуло всього кілька секунд, як здалося Гаррі, і його розбудив гарматний залп, з яким розчинилися навстіж двері. Сівши на ліжку, він почув, як з шурхотом розсуваються штори: в очі боляче вдарило сліпуче сонячне світло.

Затуляючись однією рукою, другою він почав намацувати окуляри.

— Шотуттаке?

— А ми й не знали, що ти вже тут! — прокричав радісний голос і хтось ударив Гаррі по потилиці.

— Роне, не бий його — у дівчачому голосі чувся докір.

Гаррі нарешті знайшов окуляри і нап’яв їх на носа, але світло було таке яскраве, що він і далі майже нічого не бачив. Перед ним хиталася висока розмита тінь; він закліпав, і тінь помалу перетворилася на широко усміхненого Рона Візлі.

— Усе кльово?

— Краще не буває, — Гаррі потер потилицю і знову впав на подушку — А в тебе?

— Непогано, — Рон підтяг картонну коробку й сів на неї. — Коли ти тут з’явився? Мама оце аж зараз нам сказала!

— Десь о першій ночі.

— А з маґлами все гаразд? Вони до тебе добре ставилися?

— Як завжди, — відповів Гаррі, а Герміона тим часом сіла на краєчку ліжка. — Зі мною вони майже не розмовляли, але мені так навіть більше подобається. А як ти, Герміоно?

— Ой, та зі мною все добре, — сказала Герміона, уважно дивлячись на Гаррі, мов на хворого.

Він розумів, чим це викликано, але не мав найменшого бажання обговорювати Сіріусову смерть чи якісь інші скорботні теми, тому запитав:

— А котра вже година? Я що, пропустив сніданок?

— Про це не журись, мама тобі все принесе; вона вважає, що ти страшенно схуд, — закотив очі Рон. — То що там відбувалося?

— Нічого такого. Я собі нидів у тітки з дядьком.

— Ой, не треба понтів — скривився Рон. — Ти ж десь був з Дамблдором!

— Там не було нічого цікавого. Він хотів, щоб я йому допоміг умовити одного старого вчителя повернутися з пенсії. Такий собі Горацій Слизоріг.

— А-а, — Рон був помітно розчарований. — А ми думали…

Герміона застережливо зиркнула на Рона, і Рон на повній швидкості змінив курс.

— …ми так і думали, що нічого цікавого.

— Та невже? — пирхнув Гаррі.

— Так… так, бо Амбриджки вже немає, тож ясно, що нам потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, е-е, і який він?

— Схожий на моржа і був колись вихователем Слизерину, — пояснив Гаррі. — Що з тобою, Герміоно?

Герміона увесь цей час дивилася на нього так, ніби чекала, що от-от проявляться якісь дивні симптоми. Поспіхом вона зобразила непереконливу усмішку.

— Та ні, нічого! То, гм, як по-твоєму, добрий учитель вийде зі Слизорога?

— Не знаю, — знизав плечима Гаррі. — Гірших за Амбриджку бути не може.

— Я знаю ще гіршу за Амбриджку, — пролунало від дверей. У кімнату з роздратованим виглядом зайшла, горблячись, молодша Ронова сестра. — Привіт, Гаррі.

— Що з тобою? — здивувався Рон.

— Це все вона, — буркнула Джіні, з розгону сідаючи на ліжко біля Гаррі. — Я від неї скоро здурію.

— А що вона тепер зробила? — співчутливо поцікавилася Герміона.

— Та так зі мною говорить… наче мені три рочки!

— Я знаю, — Герміона стишила голос. — Вона цікавиться лише собою.

Гаррі був приголомшений, що Герміона так відгукується про місіс Візлі, й тому чудово зрозумів Рона, коли той сердито кинув:

— Ви можете хоч на п’ять секунд дати їй спокій?

— О, давай, захищай її, — огризнулася Джіні. — Ми знаємо, що ти нею