Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

сувоями пергаменту, келихами, порожніми пляшками з-під вина та ще купою якогось лахміття.

В кінці столу, притулившись головами, тихенько розмовляли містер Візлі та його найстарший син Вілл. Місіс Візлі прокашлялася. Її чоловік — худий лисуватий рудий чаклун у рогових окулярах — озирнувся й зірвався на ноги.

— Гаррі! — вигукнув містер Візлі, підбігаючи до нього й енергійно тиснучи руку. — Радий тебе бачити!

Краєм ока Гаррі помітив як Вілл, з довгим волоссям, зібраним у хвостик на потилиці, поспіхом згортає якийсь пергамент.

— Нормально долетів, Гаррі? — поцікавився Білл, намагаючись ухопити дванадцять сувоїв одночасно. — Дикозор не примусив вас летіти через Ґренландію?

— Намагався, — відповіла Тонкс, підійшовши, щоб допомогти Біллові, й відразу перекинула на пергамент свічку. — Ой... вибач...

— Почекай, люба, — роздратовано звеліла місіс Візлі і врятувала пергамент помахом чарівної палички. У світлі сяйва, викликаного чарами місіс Візлі, Гаррі помітив, що на пергаменті наче був план якоїсь будівлі.

Місіс Візлі, зауваживши, куди він дивиться, схопила план і упхнула його Біллові поверх інших сувоїв.

— Після зборів треба одразу прибирати все зі столу, — буркнула вона й кинулася до старезного буфета, звідки почала діставати тарілки.

Білл витяг чарівну паличку, пробурмотів "Еванеско!" — і всі сувої щезли.

— Сідай, Гаррі, — запросив його Сіріус. — Ти вже знаєш Манданґуса?

Те, що Гаррі сприйняв за купу лахміття, протяжно захропіло й здригнулося.

— Шо таке, хто мене кликав? — сонно пробелькотів Манданґус. — Я згоден з Сіріусом... — Він підняв угору бруднющу руку, ніби голосуючи, а його мішкуваті запалені очі ніяк не могли сфокусуватися.

Джіні захихотіла.

— Данґ, збори вже закінчилися, — сказав Сіріус, а всі тим часом розмістилися за столом. — Приїхав Гаррі.

— Га? — Манданґус сумно поглянув на Гаррі крізь свої розкуйовджені руді патли. — Шоб я луснув, це ж він. Так... Ну, шо там, Гаррі, все нормально?

— Так, — відповів Гаррі.

Манданґус нервово понишпорив у кишенях, не відводячи погляду від Гаррі, і витяг брудну чорну люльку. Запхав у рот, запалив чарівною паличкою і глибоко затягся. За мить його огорнула хмара зеленкуватого диму. — То я вибачаюся, — прохрипів голос з тієї смердючої хмари.

— Востаннє попереджаю, Манданґусе, — крикнула місіс Візлі, — може, ти перестанеш нарешті смалити в кухні, а надто, коли ми сідаємо їсти!

— Шо? — перепитав Манданґус. — Ага. Вибачаюся, Молі. Манданґус запхав люльку в кишеню, і димова хмара розвіялась, але їдкий запах горілих шкарпеток залишився.

— Якщо хочете повечеряти ще до півночі, то прошу мені допомогти, — звернулася до присутніх місіс Візлі. — Ні, любий Гаррі, не вставай, ти мав довгеньку подорож.

— Що робити, Молі? — з готовністю поцікавилася Тонкс. Місіс Візлі завагалася, з недовірою поглядаючи на неї. — Е-е... ні... Тонкс, ти теж відпочинь, ти й так натомилася.

— Ні-ні, я хочу допомогти! — радісно вигукнула Тонкс, кинувшись до буфета, з якого Джіні витягала начиння, і тут-таки перевернула стільця.

Невдовзі кілька важких ножів самі різали м'ясо й овочі під наглядом містера Візлі. Місіс Візлі щось помішувала в казані, що висів над вогнем, а інші чарівники виймали з буфета тарілки, келихи й харчі. Гаррі сидів за столом разом з Сіріусом і Манданґусом, що й далі скорботно поглипував на нього.

— Бачив після того стару Фіґі? — поцікавився він.

— Ні, — відповів Гаррі, — нікого не бачив.

— Я, знаєш, нікуди не пішов би, — запобігливо почав Манданґус, нахиляючись до Гаррі, — але така комерційна нагода...

Гаррі здригнувся, відчувши, як щось треться біля його колін, але то був Криволапик, рудий Герміонин кіт. Він, муркочучи, обійшов Гаррі, а тоді стрибнув Сіріусові на коліна й скрутився там клубочком. Сіріус неуважно почухав його за вухами і перевів на Гаррі важкий погляд.

— Гарно провів літо?

— Та ні, жахливо, — заперечив Гаррі.

Чи не вперше на Сіріусовім обличчі промайнула тінь усмішки.

— Не розумію, на що тобі жалітися.

— Що? — Гаррі не повірив власним вухам.

— Я особисто лише радів би нападові дементорів. Смертельна боротьба за власну душу — непогана розвага після монотонного скніння. Ти нарікаєш, але, принаймні, хоч міг гуляти, розминати ноги, битися... А я вже цілий місяць звідси ні на крок.

— Чому це? — спохмурнів Гаррі.

— Бо Міністерство магії досі на мене полює, а Червохвіст уже, мабуть, розповів Волдемортові, що я анімаг, тому я більше не можу маскуватися. Та й для Ордену Фенікса користі з мене небагато... принаймні так вважає Дамблдор.

Сіріус так сухо вимовив Дамблдорове прізвище, що Гаррі зрозумів — не він один має певні претензії до директора. Гаррі відчув приплив ніжності до хрещеного батька.

— Ти хоч знав, що діється, — сказав він підбадьорливо.

— Знав, — озвався Сіріус саркастично. — Вислуховував Снейпові звіти і терпів його дошкульні натяки на те, що він ризикує життям, а я сиджу собі тут і б'ю байдики... та ще ці розпитування про чистку...

— Про яку чистку? — не зрозумів Гаррі.

— Намагання зробити цей будинок придатним для людського перебування, — Сіріус показав рукою на похмуру кухню. — Десять років тут ніхто не мешкав, — маю на увазі, після смерті моєї любої матінки, — якщо не брати до уваги її старого ельфа-домовика, але він давно вже розгубив останні клепки... він тут жодного разу не прибирав, не вдарив пальцем об палець.

— Сіріусе, — озвався Манданґус. Він спокійно пропускав повз вуха розмову, проте з цікавістю розглядав порожній келих. — Щире срібло, друже?

— Так, — підтвердив Сіріус, з відразою роздивляючись келиха. — Чистісіньке срібло, п'ятнадцяте століття, ручна ґоблінська робота, там викарбуваний герб родини Блеків.

— Ну й шо, його можна вишкрябати, — пробурмотів собі під ніс Манданґус, поліруючи келих вилогою рукава.

— Фред... Джордж... ТА НІ, ПРОСТО ЗАНЕСІТЬ! — закричала місіс Візлі.,

Гаррі, Сіріус і Манданґус озирнулися й пірнули під стіл, фред і Джордж зачаклували величезний казан з тушкованим м'ясом, залізну баклагу з маслопивом і важку дерев'яну дошку для нарізання хліба разом з ножем, — і все це полетіло в напрямку столу. Казан проїхався по столі й зупинився на самому його краєчку, залишивши на дерев'яній поверхні довгий чорний обпалений слід. Баклага з розгону гепнулася на стіл, заляпавши все маслопивом, а ніж зірвався з дошки й застряг, зловісно вібруючи, точнісінько там, де щойно була права рука Сіріуса.

— ЗАРАДИ ВСЬОГО СВЯТОГО! — заверещала місіс Візлі. — НУ НАВІЩО... З МЕНЕ ВЖЕ ГОДІ... ТЕ, ЩО ВАМ ЗАРАЗ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ВДАВАТИСЯ ДО ЧАРІВ, НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ МАЄТЕ РОЗМАХУВАТИ ЧАРІВНИМИ ПАЛИЧКАМИ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЧКУ!