Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

якось тобі допомогти, хоча б простою порадою», — втрутився бомжуватого вигляду хлопець з дальнього кута.

«А ще Він був неперевершений на сцені! Там Він був Бог і повний господар — згадайте, як Він зачаровував усіх нас на своїх концертах!», — схопилася з місця дебела дівчинка-гот з великими чорними очима на пів обличчя, — «Мабуть, сцена була єдиним місцем, де Він почувався так добре, як риба у воді. А без сцени, без виступів на публіці Він дуже страждав. Це особливо було помітно тоді, коли у них довго не було концертів, і Він буквально змарнів за цей період. Навіть я бачила, що у Нього почалася жорстока депресія, і я впевнена, що це відбувалося саме через відсутність концертів. А потім знову пішли виступи, і Він одразу ожив, знову почав посміхатися, жартувати. А пам’ятаєте їхній перший концерт після довгої перерви — я ніколи не забуду Його щасливого обличчя, Його посмішки, коли Він зійшов зі сцени, так, неначе знову віднайшов сенс життя або щойно побував у раю!»

«Так, Його очі світилися, коли Він виходив до слухачів та глядачів. І, знаєте, це передавалося всім нам — відчуття шаленої радості, яким Він заповнював наші душі», — озвалася ще одна зовні нічим непримітна дівчина, котра досі мовчки читала якусь невеличку книжку, і, здавалося, зовсім не цікавилася розмовою. І тільки тепер Шульц помітив, що дівчина читає збірку Його віршів, — «А тепер у нас цю радість забрали. Ось так. Немає Його — немає сенсу жити далі. Ось так…»

«Ну, це ти припини — немає сенсу жити далі! А як же розповсюдження Його творів, пропагування Його ідей, збереження пам’яті про Нього?», — гримнула на дівчину Ольга, — «Ви, бува, не подумайте, пане журналісте, що у нас тут клуб самогубців якихось! Якщо не ми, то хто донесе до людей спогади про Нього та Його думки?»

«А які Його думки та ідеї вам близькі?»

«О, таких дуже багато. По-перше, нам подобається Його віра в справедливість для всіх, про яку Він писав чи не в кожному творі. Погодьтеся, це зараз дуже актуально. По-друге, головний меседж усіх Його творів — людина народжена для того, аби бути щасливою. Це код, таємний сенс Його творчого спадку. А ще — особиста внутрішня свобода, про яку тут вже говорили. Це те, чого ми усі прагнемо. І саме у цьому ми хочемо бути схожими на Нього», — на цих словах Ольги всі інші члени клубу закивали, погоджуючись з її висновками.

«Гаразд… Хочу ще поцікавитись, чи підтримуєте ви стосунки з Його… Анною?», — якось несміливо сказав Шульц.

«З Анною?», — Ольга і Зомбі перезирнулися.

«Знаєте, п-після того, як Його… н-ну, Він зник, Анна обірвала всі зв’язки зі с-світом, у тому числі і-і-і з нами», — мовив хлопець, — «В принципі, вона і р-раніше не дуже часто з нами спілкувалася, але п-після цього взагалі кудись зникла. Ми н-не знаємо, що з нею з-зараз».

«А де її можна знайти? Мені це вкрай необхідно для написання повноцінної книги про Нього».

Ольга швиденько написала йому на уривку папірця якийсь телефон:

«Спробуйте пошукати за цим номером…. Хоча, не гарантую, що ви її знайдете… Справа в тому, що ми насправді рідко спілкувалися з нею — вона завжди воліла залишатися в тіні, була, так би мовити, Його сірим кардиналом, ангелом-охоронцем чи щось таке. Хоча вона була і Його Музою, натхненням. Я вважаю, що, якби не Анна, Він би набагато раніше пішов від нас. Це вона тримала Його на світі… І про таку долю, про таку роль мріяли всі ми, принаймні, всі Його прихильниці. Але Він вибрав її».

Шульц заховав папірець з невідомим йому номером телефону, і уважно обдивився присутніх фанів:

«Дякую за розмову. Якщо в когось є ще щось цікаве — прошу».

В підвалі запала тиша, тільки з навушників дівчини ліворуч Шульца долинали приглушені звуки музики. Він вимкнув диктофон і подякував всім за бесіду. З підвалу нагору його провели Ольга та Зомбі. Вже на вулиці Ольга тихо мовила:

«Ви знаєте, Його сила і досі підтримує всіх нас. Він був страшенно сильним. Я маю на увазі — сильний духом. Цей Його твердий, спокійний і водночас палкий погляд, завжди рішучий настрій, Його гумор за будь-яких обставин, і світло, яке Він буквально випромінював. Ми всі досі ним гріємося. Я хочу, аби ви відтворили у своїй статті саме це. А то, знаєте, як тільки Його… як тільки Він пішов, одразу в пресі почали поширюватися якісь безглузді чутки про Нього, якісь брутальні подробиці, якісь відверті наклепи. А це недобре — розумієте? Недобре! Він був єдиним маяком, єдиним промінчиком надії у житті багатьох сотень людей, і про це не варто забувати. Прошу вас, і ви пам’ятайте про це, коли будете писати свій матеріал!», — Ольга майже благально подивилася з-під окулярів на Шульца, і міцно, не по-дівочому стиснула його руку.

Повертаючись у центр міста, Шульц не зміг втриматися і зазирнув до невеличкого бару, де замовив собі пива, аби хоч якось полегшити похмілля. Діставши з кишені папірець з номером телефону, який йому дала Ольга, він вирішив подзвонити туди прямо зараз. Довгі тривожні гудки тривали більше хвилини, і він вже вирішив, що його знову спіткає невдача, але, на диво, врешті-решт на його виклик відповіли. Шульц почув глухий жіночий голос, і щось всередині йому підказало, що він, нарешті, досягнув свого.

«Алло, хто це?» — тривожно спитав голос на тому кінці дроту.

«Це Шульц, журналіст. Я шукаю Анну. Ви, часом, не ­знаєте, як з нею зв’язатися?»

«Знаю… Анна — це я».

І тут Шульц чомусь розгубився. Він так довго шукав контакту з нею, готував слова, які скаже на початку розмови, але зараз не міг вичавити з себе хоча б звичайне привітання.