Читати книгу - "Маленька мітла"

напевно, знайти важче — але має ж бути щось, щоб знову стати видимим, і ще — щоб знищити перетворення.

Але нічого схожого не було. Вона знову вернулась на початок і стала повільно читати одне за одним: «Як перетворити на камінь. Як змусити збліднути. Як змусити почервоніти. Як позбавити руки сили. Як перетворити в тварину. Як перетворити одну тварину на іншу…»

Палець Мері здригнувся. Вона згадала, що заклинання, що робить невидимим, знімалося читанням його задом наперед. Можливо, перетворюючі заклинання працювали саме так? Вона догортала товсті пожовклі сторінки до тієї, що була названа «Як перетворити одну тварину на іншу». Вона почала продиратися через заклинання, яке здавалося досконалою нісенітницею, поки не натрапила на примітку в кінці. Вона свідчила: «Це заклинання не застосовується до кішок, жаб та інших помічників відьом».

Знову не спрацювало. Кішки були чимось особливим. Але оскільки Мадам взяла Тіба для перетворення, має бути якесь заклинання і для цього, і напевне має бути ще одне, яке знімає дію перетворення. Інакше — що, звичайно, можливо — вони ніколи НЕ перетворюють тому, просто все далі і далі експериментують, перетворюючи одне нещасне створіння на інше…

Не треба думати про це. Вона знову заглибилася в зміст. Нічого, нічого… Ага! Ось воно. У самому низу сторінки, дрібненькими буквами, із зірочкою, і називається дуже просто: Велике Заклинання.

Мері повернулася в кінець книги.

Ось воно, надруковане червоним кольором, із зірочкою на початку кожного рядка. А зверху, відразу під заголовком Велике Заклинання, надруковано маленькими нерозбірливими літерами: «Зняття будь-якого чаклунства. Це заклинання може бути використане тільки тоді, коли були зроблені магічні дії. Якщо його вимовляти тоді, коли не були здійснені магічні дії, воно обрушить на голову того, хто ним користувався, жахливі нещастя. БЕРЕЖИСЯ і вимовляй МЕНЕ тільки в надзвичайних випадках».

Далі Мері прочитати не встигла. На сходах почувся шум кроків. Вона вимкнула світло і стала чекати в темряві, затамувавши подих і прислухаючись. Вона почула, як відчинилися, а потім тихо зачинилися двері кімнати міс Марджібенкс. Через кілька секунд прадідусів годинник в холі пробив одинадцяту. Скрип-скрип, і будинок, нарешті, занурився в тишу.

Мері встала, увімкнула світло, одягла темне пальто і черевики, в яких можна було рухатись безшумно, запхала ліхтарика в одну кишеню, а книгу заклинань в іншу.

Вона зірвала одну з квіток летючої-вночі і міцно затиснула її в руці.

Потім з трепетом відчинила двері кімнати.

Панувала тиша. Чутно було тільки один звук — цокання прадідусевого годинника. З-під дверей кімнат тітоньки Шарлотти і міс Марджібенкс вибивалось світло. Мері засвітила ліхтарика, прокралась коридором до сходів, потім повільно спустилася вниз, уникнувши зрадницької третьої сходинки знизу, що страшенно скрипіла.

Коли вона дісталася до холу, прадідусів годинник прочистив горло і пробив пів на дванадцяту.

Мері підстрибнула від несподіванки. Потім знову почалося розмірене тихе цокання.

Один два три чотири,

Миші смикнули за гирі…

Їй згадався інший годинник, той, що був в лабораторії Коледжу Ендор, з гирею, схожою на страшну мертву мишу, і в голові знову закалатали мерзенні віршики. Вона освітила прадідусів годинник ліхтариком. Мідний циферблат підморгував їй. Зверху на ньому були викарбувані херувими, а між ними сонце з закругленими променями, що обіймали весь веселий циферблат. Сонце притискалось до соромливого місяця. Гирі ховались в футлярі годинника, але Мері знала на що вони схожі: товсті, щільно закриті ялинові шишки.

Годинник був такий прекрасний, старий, такий домашній, що в цю мить Мері мало не втекла нагору, щоб якомога швидше забути про нього, якби не помітила краєм ока рух на підлозі.

Миша, справжня миша, маленька, з лискучою шерстю і блискучими очима, вислизнула від світла ліхтарика і зникла в щілині під стінною панеллю.

— Стривай-но, Тіб до тебе добереться, — прошепотіла Мері і з подивом сказала собі:

— Ось це просто, це нормальний хід подій, те, що відбувається між Тібом і мишею. Але магія — це ненормально. Для Тіба, для миші, і для всіх цих бідних тварин в клітках, хто б це не був.

Я мушу йти. Звичайно, неправильно буде користуватися магією для того, щоб відімкнути парадні двері. Я відкрию їх звичним способом, навіть якщо це займе більше часу… Але це не зайняло багато часу. Через кілька хвилин клацнув останній засув і ключ повернувся в замку, щоб випустити Мері в темну ніч.

Це було так легко, що перестало сприйматись, як щось незвичайне. Маленька мітла була там, де вона її залишила, і здавалася сплячою. Коли Мері підняла її, вона підстрибнула і брикнула так, що мало не вирвалась у Мері з рук. Але тепер Мері знала, що робити. Вона розтерла ту, що летить-вночі між пальцями, схопила держак мітли і коротко наказала: «Стояти тихо!»

Маленька мітла завмерла.

— Так краще! — рішуче вимовила Мері. Вона засунула ліхтарика і книгу глибше до кишені, влаштувалася зручніше на мітлі, ляснула по ній — на цей раз делікатніше — рештками прив'ялої квітки і скомандувала:

— Ендор Коледж. Парадний вхід, і спокійніше, будь ласка.

Мітла, на цей раз тільки легенько брикнула, здійнялася в повітря і помчала до найближчого сузір'я просто над головою.

Вночі зовсім неможливо було зрозуміти відстань та висоту польоту. Відчуття швидкості було зараз ще сильнішим, ніж вдень, тому що зірки, здавалося, линули і котилися так само швидко. Це було схожим на величезне колесо небес, де зірки спалахували і