Читати книгу - "Брама"

неї, але вона випередила мене:

— Гадаю, слід заснути, — сказала Шері. — Вибач, Робе, але я щось нічого не хочу.

ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ДЛЯ КОРАБЛІВ БРАМИ

Механізм міжзоряних польотів закладено в ящику у формі ромба, який розташовано під центральним кілем три- та п’ятимісних кораблів і в санвузлі одномісних кораблів.

Нікому не вдалось успішно відкрити ці контейнери. Кожна спроба супроводжувалася вибухом із силою майже в 1 кілотонну. Зараз учені працюють над масштабним дослідницьким проектом з метою відчинити контейнер, не пошкодивши його. Якщо Ви, вкладнику, маєте якусь інформацію чи пропозиції стосовно цього, одразу ж зверніться до службовців Корпорації.

Одначе, за жодних обставин не відкривайте ящик самостійно! Будь-яке втручання або паркування в док кораблів, на яких здійснювалися спроби такого втручання, суворо заборонено. Порушення цього правила передбачає втрату всіх прав та негайну депортацію з Брами.

Обладнання, що використовується для управління курсом, також є потенційно небезпечним. За жодних обставин не змінюйте налаштування після того, як ви розпочали політ. Жоден корабель, на якому це було зроблено, не повернувся.

Розділ 9

Не знаю, чому я постійно повертаюся до Зіґфріда фон Психіатра. Сеанси проводяться ввечері в середу. Зіґфрід не любить, коли я випиваю чи приймаю щось перед сеансом, тому через нього цілісінький день пропадає. Я марную дуже багато грошей. Ви навіть не уявляєте, скільки я витрачаю грошей на своє існування.

Мої апартаменти на Вашинґтон-сквер обходяться мені вісімнадцять тисяч доларів на місяць, а податок на проживання під Великою Бульбашкою становить іще три тисячі (жити у Брамі було дешевше). Мені приходять дуже великі рахунки за хутро, вино, жіночу білизну, коштовності, квіти. Зіґфрід вважає, що я намагаюся купити кохання. Згоден. І що тут такого? Я можу собі це дозволити. Це якщо не брати до уваги вартість Повної Медицини.

Втім, сеанси із Зіґфрідом безкоштовні. Повна Медицина включає будь-яку психотерапію; приблизно за цю-таки ціну я міг би взяти участь у груповому сексі або зробити масаж внутрішніх органів. Я іноді кепкую із Зіґфріда через це.

— Навіть зваживши на те, що ти просто відро з іржавими гайками, — говорю я, — з тебе обмаль користі. Одначе ціна мене влаштовує.

— Коли запитуєш про те, скільки я коштую, ти відчуваєш себе більш цінним? — контратакує робот.

— Я б не сказав.

— Тож чому ти постійно нагадуєш мені про те, що я машина? Або що я нічого не вартий? Чи про те, що я не можу вийти за рамки своєї програми?

— Бо ти просто бісиш мене, Зіґфріде.

Я знаю, що він цього не зрозуміє, тому пояснюю:

— Ти зіпсував мій ранок. Моя подруга Соня Лаврова ночувала в мене. Вона гаряча штучка.

Я трішки розповідаю Зіґфріду про Соню, описуючи, як вона йде від мене в обтяжних брюках, як її довге золотисте волосся з темними пасмами звисає до пояса.

— Звучить непогано, — коментує Зіґфрід.

— Можу побитися про це навзаклад. Ставка — твої гайки. Єдина проблема — вона дуже довго прокидається. Поки вона знову розігрілася, мені довелося залишити свій літній котедж біля Моря Таппан і їхати сюди.

— Ти кохаєш її, Робе?

Я її не кохаю, але хочу, щоб Зіґфрід думав, що кохаю. Тому відповідаю:

— Ні.

— Думаю, це чесна відповідь, Робе — схвально говорить робот і додає, вже незадоволеним тоном. — Саме тому ти на мене злишся?

— Не знаю. Напевне, просто кепський настрій.

— Як гадаєш, чому?

Зіґфрід терпляче чекає, тому за кілька секунд я відповідаю:

— Нууу, вчора я продувся в рулетку.

— Більше, аніж можеш собі дозволити?

— Чорт забирай, ні.

Та однаково це дратує. Є й інші причини. Незабаром похолодає. Мій котедж біля Моря Таппан розташований поза Бульбашкою, тому там не посидиш із Сонею за пізнім сніданком на терасі. Але я не хочу ділитися цим із Зіґфрідом, бо він скаже щось суто раціональне на кшталт: «Чому тоді не обідати всередині?», до того ж, доведеться розповідати йому, як я у дитинстві мріяв про те, що в мене буде котедж біля Моря Таппан, де я насолоджуватимуся пізнім сніданком на терасі й милуватимуся краєвидом. Гудзонська загата була побудована, коли мені виповнилося дванадцять. Тоді я часто мріяв про те, що колись стану успішним і житиму як багатій. Байдуже, він вже чув це.

Зіґфрід кашляє.

— Дякую, Робе, — каже він, нагадуючи мені, що час вичерпано. — Ми побачимося наступного тижня?