Читати книгу - "Брама"

— Ну як завжди — відповідаю я, осміхаючись. — Як швидко летить час. Узагалі я хотів сьогодні піти трохи раніше.

— Невже?

— В мене ще одне побачення із Сонею, — пояснюю я. — Вона знову ночуватиме в моєму літньому котеджі. Якщо чесно, її терапія мені подобається більше, аніж твоя.

— Це все, що ти цінуєш у взаєминах, Роббі? — запитує робот.

— Тобто секс?

У цьому випадку — ні, але я не хочу розкривати йому всіх подробиць, чому зустрічаюсь із Сонею. Тому відповідаю:

— Вона відрізняється від моїх інших дівчат, Зіґфріде. По-перше, вона така сама привілейована, як і я. У неї до біса гарна робота. Разюча жінка.

Насправді це не так. Точніше, мені наплювати. У Соні є одна найбільш приголомшлива риса: найкращий зад, який Господь коли-небудь міг сотворити. А її в біса гарна робота полягає у здійсненні інформаційного менеджменту. Вона навчалася в Академогірському університеті й була науковим співробітником Інституту штучного інтелекту ім. Макса Планка. Зараз Соня навчає магістрів у Нью-Йоркському університеті на факультеті штучного інтелекту. Вона знає про Зіґфріда більше, аніж він сам про себе, і це відкриває мені цікаві можливості.

Десь на п’ятий день перебування у Брамі я рано прокинувся й вирішив трішки розвіятись. Я поснідав у ресторані «Гічі-таун Армс» ув оточенні туристів, гравців із червоними очима, які прийшли з казино напроти валу, і космонавтів із крейсерів у відпустці. Сніданок і його ціна були розкішними. Він коштував стільки через візит туристів. Усі зиркали на мене. Я знав, що вони обговорюють мене, зокрема чоловік африканського походження (літнього віку, але з обличчям без єдиної зморшки), десь із Дагомеї чи Гани, та його надзвичайно молода і розкішна дружина, яка мала безліч прикрас. Гадаю, вони вважали мене за відважного героя. Щоправда, в мене не було жодного браслета, але дехто з ветеранів їх теж не носив.

Я був на сьомому небі від щастя і навіть думав, чи не замовити мені справжню яєчню з беконом. Але моєї ейфорії на це виявилося не досить, тому я вдовольнився помаранчевим соком (на диво, він був справжнім), булочкою і кількома філіжанками чорної данської кави. Бракувало хіба що гарненької дівчини на підлокітнику крісла. У залі сиділи дві вродливі жіночки, які, скоріш за все, були членами екіпажу китайського крейсера. Судячи з їхнього погляду, вони були не проти поспілкуватись у радіочаті, але я вирішив залишити їх на потім, оплатив рахунок (який прикро мене вразив) і пішов на заняття.

Оголошення

СТРАВИ ДЛЯ ГУРМАНІВ на замовлення. Сичуань, Каліфорнія, Ґуанчжоу. Делікатесні закуски для вечірок. Звертатися до сім’ї Вонгів, тел.: 83-242.

До уваги усіх ветеранів-володарів деяких браслетів — зробіть КАР’ЄРУ ЛЕКТОРІВ ПО П’ЄЗОВІЗОРУ! Реєструйтеся для участі в курсах з ораторського мистецтва, створення голограм, зв’язків із громадськістю. Випускники з підтвердженими сертифікатами заробляють 3000 доларів на тиждень. Тел.: 86-521.

ЛАСКАВО ПРОСИМО до Брами! Налагоджуйте зв’язки за допомогою нашого унікального сервісу. 200 імен, уподобань в анкеті. Знайомства за 50 доларів. Тел.: 88-963.

Я зустрів Форендів. Чоловік, якого, здається, звали Сесс, схопив шахтовий трос і почекав мене, щоб ґречно побажати мені доброго ранку.

— Щось ми не бачили вас за сніданком, — зазначила його дружина.

Я розповів їм, де був. І помітив заздрість на обличчі у Лоїс, молодшої доньки. Мати теж спостерегла цей вираз і погладила її.

— Серденько, не переймайся. Ми неодмінно там пообідаємо перед поверненням на Венеру. — І додала, звернувшись до мене:

— Зараз доводиться рахувати кожну копійку. Але коли нам пощастить, маємо дуже великі плани на наші прибутки.

— Як і всі ми, — погодився я. Проте щось дивне крутилося в моїх думках. — Ви дійсно бажаєте повернутися на Венеру?

— Авжеж, — підтвердила вся родина тунельних щурів. Здавалося, їх здивувало моє питання. Їхня реакція, своєю чергою, здивувала мене: я не розумів, як можна сумувати за розтопленими смердючими нетрями. Скорше за все, Сесс Форенд прочитав мої думки. Члени їхньої сім’ї були неговіркими, але спостережливими. Він осміхнувся і пояснив:

— Хай як крути, а це наш дім. Брама теж, у певному сенсі.

Дивовижно!

— Насправді ми родичі Сильвестра Маклена, відкривача Брами. Чули про нього?

— Звісно, чув.

— Він наш далекий кузен. Знаєте, як було діло?

Я зібрався був його переконати, що знаю… Проте, без сумніву, Форенди пишалися своїм кузеном (у цьому немає нічого поганого), тому мені довелося вислухати трішки змінену версію сімейної легенди:

— Сильвестр досліджував один із тунелів на Південному полюсі й надибав корабель. Він якимось дивом витяг його на поверхню. Як ви вже зрозуміли, Сильвестр заліз усередину, натиснув на кнопку запуску і полетів до запрограмованого пункту призначення — тобто сюди.

— Хіба Корпорація не виплачує вам