Читати книгу - "Мистецтво кохання"

Набреше, бува, з чого сам би сміявся: 632     Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я! 633 Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я — і неслава 634     Навіть на цноті самій темне тавро покладе. 635 Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові, 636     Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків — 637 Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець — 638     Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв. 639 Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний, 640     А щодо втіх, то на них — мовчанки вірна печать. 641 Перша засада — не бачити в подрузі вади якоїсь: 642     Тут не один привітав короткозорість свою. 643 Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що 644     Личко її чарівне надто вже смагле було? 645 Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась — 646     Гектор її лиш один просто стрункою вважав. 647 Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить 648     Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все. 649 Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка, 650     Навіть легкий вітерець може її відламать. 651 Та незабаром вона й буревію опертися зможе, 652     Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть. 653 Так день при дневі меншає вад у любки твоєї: 654     Що неприємним було — згодом не є вже таким. 655 Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку, 656     Всоте понюхай її — запаху наче й нема. 657 Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра — 658     Мов іллірійська смола — буде "смаглявка" тобі; 659 Зиза — Венера; котра світлоока — буде Мінерва; 660     Висохлу, ледве живу — зграбною тут же назви; 661 Звинною — надто низьку; повненькою — добру товстуху: 662     Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її. 663 Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась 664     Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде. 665 Надто — коли відцвіла, коли весни її — вже позаду 666     Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже. 667 Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе: 668     Ця нива жниво дає, цю — засівати пора. 669 Поки снага молода — підставляйте труднощам плечі: 670     Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна. 671 Тож або море — веслом, або ниву крайте залізом, 672     Чи до гартованих рук зброю жорстоку беріть, 673 Чи своє тіло, і міць, і труди віддавайте обранкам: 674     Діло це теж бойове, здобич і тут чимала! 675 В старших кмітливості більше, завваж; до неї додай ще 676     Досвід, а він лиш один робить з людини митця! 677 Навіть перебіг років чепурінням вони сповільняють — 678     Хочуть і в віці бабусь юними бути на вид. 679 Лиш забажай — і на сотні ладів тебе стануть кохати, 680     Вигадці їхній, повір, заздрити може й маляр! 681 Щоб насолоди сягнуть, не треба таким заохоти: 682     Тут як йому, так і їй рівна слугує жага. 683 Гидко й лягати, коли лиш один розкошує в постелі 684     (Ось чому рідше вдаюсь до хлопчаків по любов). 685 Що то за жінка, яка лиш тому віддається, що — жінка, 686     В думці ж навіть тоді вовну завзято пряде. 687 Втіху давати з обов'язку? Ні, не для мене ця втіха! 688     Будь ти хоч кралею з краль — ласки не треба мені! 689 Слухати любо зате, як вона зізнається в розкошах, 690     Як поспішать не дає — хоче продовжити їх. 691 Хочу жагою потьмарені очі велительки бачить — 692     Як, переможена, все ж млосно пручається ще. 693 Втіхи ті — не для зелених ще (так повеліла природа): 694     Можна їх звідать лише після семи п'ятиріч. 695 Квапишся — пий молоде, а мені — що за консулів давніх 696     В амфори влите було — п'яного дайте вина! 697 Тільки розлогий платан — окриття від пекучого Феба, 698     Та, що молодша, трава — надто шорстка для стопи. 699 Чи Герміоні б ти, а не Єлені надав перевагу? 700     Горгу б хіба подивляв більше, ніж матір її? 701 Тож дочекавшись утіх, що дарує нам пізня Венера, 702     Будеш, повір, смакувать щонайсолодші плоди! 703 Втім, нашу парочку вже прийняло втаємничене ложе: 704     Музо, не входьмо туди! Перед дверми зупинись! 705 Наймилозвучніша мова сама там без тебе пливтиме 706     І бездіяльною там ліва не буде рука: 707 Знатимуть