Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

йому, що треба забрати дітей зі шлюзового відсіку. Дядько Дар чекав разом з Барсом, та Барс не намагався ставити запитання, а дядькові Дару кортіло довідатися про події на «Лорі». Але Олександр Конов не мав ані найменшого бажання говорити багато, бо мусив устигнути повернутись і поспілкуватися з Буддою. 11

Знайомий шлях Конов подолав швидко. На кілька секунд зупинився перед дверима каюти Петера. Щось потрібно було ще зробити, але що? Думки дивно плуталися в голові Конова, на мить він пожалкував, що залишив «Барс». Там усе було якось простіше, зрозуміліше. Втім, ось воно: випромінювач! У каюті хлопчика залишився короткоствольний випромінювач. Треба підібрати. Негаразд, що зброя розкидана, де попало.

Конов переступив поріг і остовпів: брюнетка у темно-синій сукні, заклавши ногу на ногу, сиділа на ліжку Петера й тримала в руках статуетку Будди.

— Здрастуйте! — тільки й зміг вимовити Конов.

Жінка підвела на нього бірюзові очі й докірливо похитала головою:

— Навіщо ви взяли мій ключ?

— Але хлопчик боявся сидіти сам! — пробурмотів Конов.

— З ним залишався собака!

— Але… — Конов затнувся й втупив погляд у темні плями від пальців на шиї матері Петера. — Мені здається, я божеволію! Ви ж померли?

— Ну то й що? — байдуже запитала жінка. — Це дає вам право вдиратися в чужу каюту?

Конов стис руками скроні й міцно замружився. З головою було негаразд: судомило потилицю, перед очима миготіли кольорові смуги. Дуже хотілося пити. Конов облизав спраглі губи й міцно потер металевими рукавичками спітніле чоло. Стоп! Чому він не в шоломі?! Коли він скинув шолом?!

Олександр квапливо опустив забрало й вдавив засувку. Кольорові смуги перед очима зникли, й Конов побачив, що каюта порожня. В кутку самотньо лежав випромінювач.

— Якого дідька! Що це в біса таке!? — Конов увімкнув продувку повітряної суміші. — Коли ж це я шолома зняв? Тут якась зараза в повітрі! Даре!

Даруа не відповів, Конов похолов, але відразу й вилаяв себе останніми словами: рвонув покришку щитка на боку скафандра. Коли ж він устиг відімкнути зв’язок?!

— Даре!

— Що сталося, Олександре? — загримів у навушниках голос Ватіша.

— З дітьми все гаразд?

— Так. Їдять. Собака, щоправда, ганяє бараноїда по всьому кораблю! — (долинав також віддалений гавкіт). — Але поки не спіймав.

Конов розтулив був рота, щоб попередити Ватіша про небезпеку в повітрі «Лорі», але думка про можливість помилки в останню мить змусила Олександра вимовити зовсім іншу фразу:

— Рятувальники не зв’язувалися з тобою?

— Поки що ні. Викликати базу?

— Не треба. Все одно ще нічого не відомо. Я спробую відшукати кого-небудь з екіпажу!

Закінчивши розмову, Конов машинально закрив щиток, знову позбавляючи себе можливості миттєво зв’язатися з «Барсом». Зараз необхідно було зосередитись на пошуках команди «Лорі».

Конов квапливо підібрав випромінювач, закріпив його в скобі на стегні й попрямував шукати оранжерею.

12

Олександр більше не займався каютами, хоча в одній з них побачив чоловіків, які грали в неч. Конов пройшов повз них, бо були в цивільному. Ніхто його не гукнув.

Конов не бував на приватних яхтах, але знав, що оранжереї звичайно розташовуються в носовій частині корабля, подалі від розсіяного випромінювання двигунів. Житлові приміщення обладнувалися захисними екранами, що коштували дуже недешево. Мало хто витрачався на захисні екрани для оранжерей, і Отто Симсон не був винятком. Оранжерея розташовувалась у носовій частині.

Зарості були такі густі, що Конов за два кроки попереду не міг нічого серед них розгледіти. Він оглянув ці різнобарвні хащі й увімкнув зовнішню акустичну систему скафандра на повну потужність:

—  Є хто живий?!

Серед рослин, які ворушилися й плазували, фраза пролунала досить двозначно. Пара фіалкових чагарників потяглися до людини, очікуючи подачки. Конов з досадою відмахнувся від прохачів і повторив запитання.

— Чого треба? — ліниво долинуло у відповідь.

Конов засік джерело звуку й поринув у зарості, безжально приминаючи металевими підошвами екземпляри-невдахи. На галявинці поруч з поливальною установкою він побачив людину у формі пілота. Той розлігся впоперек гігантського листка ейлурії і пив пиво з банки з маркою «цеки-цеки». Ейлурія жадібно підлизувала краплі, вловлюючи їх вустечком листка. Конов вихопив банку з мляво зімкнутих пальців і вилив пиво на ейлурію. Щоб не втратити дорогоцінну рідину, рослина миттєво згорнула листок, і пілот шльопнувся в якийсь бурий кущ із рожевими квітами.

— Якого дідька?

Не встиг розлючений шанувальник пива видобутися з екзотичних насаджень і підскочити до Олександра, як той тицьнув йому в груди відразу два стволи, аж ніяк не схожі на стовбури рослин.

— Ану встати, як годиться на службі!

Такого несподівано рішучого натиску пілот не очікував. Він сахнувся, зачепився за кореневище й знову полетів у кущі. Конов терпляче чекав, поки той підведеться, але випромінювачі в його руках чомусь тремтіли.

— Ти що, здурів, телепню?! — пілот і цього разу не квапився вставати, навпаки силкувався глибше зануритись у кущі, але Конов перетнув йому шлях. — Ти чого на людей кидаєшся?!

— Я сказав: встати!

Пілот знехотя підвівся, втираючи долонею вологі губи. Обличчя його було Конову знайоме, й він вирішив, що пілот з бази-маяка «Талан».