Читати книгу - "Облога Белза"

Чума та кілька голодних років серйозно спустошили Поділля. Тепер темнику Кулпі дай Бог зібрати хоч десять тисяч.

 — Чи погодиться темник?  — чи то боярина, чи то сам себе запитав княжий шпег.

 — Як Бог дасть...

 — Я молюся,  — прогудів отець Тит.

Молилися всі.

А тим часом у польському таборі Божирар дійсно виявився цікавим співбесідником.

Кроат, на відміну від інших, навіть не пропонував князеві піддатися королям  — судячи з усього, він дістав на це дозвіл. Натомість розмовляв лише про свою батьківщину, а князь уважно слухав: і згодитися колись може, та й узагалі цікаво. Він, до речі, не знав, що частина кроатських земель об'єднана в королівство, яке хоча й визнає своїм королем кожного з королів Угорщини, проте має чималі права, а службу сини його зобов'язані нести лише на своїй землі. При цьому значна частина кроатів живе за межами цього королівства, однак можуть просити в нього захисту.

 — А Венеція душить будь-яку торгівлю, окрім власної. Тому влада Угорщини для нас менш обтяжлива. До того ж... Мало хто розуміє, що над нами всіма нова небезпека  — турки.

Хто такі турки, князь Семен знав, але вважав, що турецька держава, що розпалася на багато князівств, ні для кого не становить небезпеки.

 — Спочатку турки з різних князівств брали участь у міжусобицях ромеїв[82] як союзники. Ніхто не бачив у цьому небезпеки, окрім одного... Його звали Момчил. Він починав, як звичайний розбійник,  — чорні очі кроата палали, він явно захоплювався героєм своєї розповіді.  — Потім був найманцем, перемагав усіх ворогів. Отримав землі, титули деспота, потім севастократора...

 — Деспот  — це князь?  — уточнив Семен Наримунтович.

 — Навіть великий князь, а севастократор уважається вищим за кесаря, тобто й за короля вищий. Він один побачив... що ці союзники у проміжках між походами не повертаються додому, а поступово, поступово... Зав'язують зв'язки з тими, хто говорить із ними однією мовою[83].

Семен кивнув. Така тактика була йому зрозуміла.

 — І він виступив проти них! Я був там, я бачив, як прості рибалки повели човни, навантажені смолою, проти турецьких галер, і ті палали, як вогнища пекла, а піші момчилівці атакували турецьку кінноту й перемагали. Але... Інші місцеві князі  — ромеї, слов'яни  — об'єдналися з турками проти нього. Хоча їхніх військ було двоє на одного, Момчил був близький до перемоги, але його хтось зрадив[84]...

Божирар помолився, те ж саме зробив і князь.

 — А тепер це військо, яке так і залишилося у Європі, присягнуло бею Орхану, синові Османа[85]. І я не бачу, яка християнська держава, крім Угорщини, може їх зупинити. Ромеї, болгари, серби ріжуться кожен народ між собою, і їхнім монархам бракує часу подумати: а може, сусід  — це ще не найгірший ворог?

 — А...  — князь Семен мало не сказав, що Лайош такий же, проте обірвав себе. Негоже було ставити Божирара у становище, коли йому доведеться брехати, бо сказати щось погане про свого монарха він просто не міг, не мав права  — навіть у розмові віч-на-віч.

 — А Лайош, якщо збере всі сили в один кулак, буде мати тисяч сто п'ятдесят, а то й більше.

«Та знаю я, знаю, що ті війська, які Лайош посилає то аж під Вільно, то в Неаполь, потрібні на берегах Білого[86] моря, скинути в його води турків. Поки їх ще можна скинути. Він не розуміє цього! Але якщо зрозуміє, то йому буде кого послати».

Вони не могли знати, що саме в ці хвилини...

Узбережжя Дарданелл.

Сулейман, син Орхана, на прізвисько Газі[87] обвів поглядом своїх пашів.

 — Кесар Руму[88] вже втретє обіцяє віддати нам місто Цимпе, щоби ми мали притулок та опору, місце, де ми могли б тримати свої війська в перервах між походами. Не треба мати розум Сулеймана ібн Дауда[89]  — він не виконає обіцянки, яку дає лише тому, що не може тепер воювати ще і з нами.

 — О шах-заде!  — схилив голову Евренос, уславлений воєвода, талант якого Сулейман пізнав на власному досвідові, бо той був командувачем військами бейліку Каресі, та не раз бив османів. Утім, тепер Каресі османам підкорився. До речі, саме тому він називав Сулеймана царевичем, хоча Орхан не титулував себе ані султаном, ані ханом, ані шахом. Вислужитися хотів.  — Залога Цимпе живе в містечку під його стінами, має біля селища ділянки, здебільшого виноградники. Якщо ми нападемо на них відкрито, то вони встигнуть завести родини у фортецю й битимуться до останнього. Але вони восени виходять із містечка для збору винограду. Знають, що в нас великих кораблів немає.

 — Так просто?  — поцікавився хтось.

 — Не зовсім, бо вони виставляють пости. Розставлені розумно, заскочити зненацька важко. Проте блискавичної атаки з моря не чекають  — знають, що в нас мало кораблів, і гадають, що ми кілька разів возитимемо людей туди-сюди.

 — Тобто ти пропонуєш таємно найняти судна?

 — У жодному разі, о шах-заде! Ромеї  — великі майстри шпигунства. Європейський берег Дарданелл був видний з азійського, можна послати голуба, можна послати повідомлення за допомогою люстерка, можна вночі на човні,