Читати книгу - "Палац Посейдона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Норвежець користувався нейротоксином, що був отриманий із тканин восьминога особливого виду, що мешкав у Південно-Східній Азії. За лічені хвилини він викликав параліч, що призводив до зупинки серця. Жертва не відчувала ані найменшого болю. Крім того, не існувало способів виявити присутність цього токсину в її тілі. Для патологоанатома, котрому довелося б виконувати розтин для встановлення причин раптової смерті людини, картина була абсолютно зрозумілою — гострий приступ серцевої недостатності, що призвела до зупинки серця.
Ідеальна зброя, що не залишає слідів. Однак Норвежець володів і багатьма іншими досконалими технологіями убивства. У себе на батьківщині він спеціалізувався на убивствах за допомогою крижаного кинджала, в Болгарії користувався клинками, виготовленими з кристалів кам’яної солі, котра легко розчиняється в крові жертви.
Методи поліцейських досліджень за останні десятиліття зробили величезний крок уперед, і в дев’яти випадках зі ста ретельне вивчення знаряддя убивства призводило до арешту вбивці. Але що робити, якщо ніякого знаряддя убивства просто не існує? Тут не могли допомогти ні наука, ні методи дедуктивного аналізу. Знаряддя Норвежця або повністю зникали, або не було ніякої можливості довести їх існування. За всі ці роки він не дав властям жодного приводу засумніватися в його добропорядності. І так має залишатися завжди.
Ховаючи пневматичну рушницю під пахвою, він не виходив із тіні за колоною. Годинник на сусідній церкві продзвонив п’яту — відтак візит дивної групки іноземців тривав уже понад чотири години. Що вони можуть так довго робити в будинку Політехнікуму? Звісно, він звик проводити чимало часу в засідках, та зараз йому вже уривався терпець. Чуття підказувало йому, що тут щось негаразд.
Раптом до Норвежця долинуло цокання кінських підків по бруківці. Хтось наближався до його схованки, рухаючись у напрямку до входу в Політехнікум. Кінь мчав швидкою ходою, людина в сідлі явно поспішала.
Норвежець визирнув із-за колони. Вершник виявився знайомим — це був один із його людей, приставлених спостерігати за готелем. Трясця тобі, що він тут робить?
Уривчастим свистом він привернув увагу вершника до себе. Порівнявшись із колоною, той натягнув поводи і спішився.
— Як ти тут опинився? — накинувся на нього Норвежець. — Твоя позиція — біля задніх дверей готелю!
— Я там і був, нікуди не відходячи, — відсапуючись, вигукнув чоловік. — Але ці пани нещодавно повернулись, розрахувалися й негайно виїхали. Хіба ви не помітили, як вони виходили звідси?
Норвежець спантеличено вирячився на свого агента.
— Що ти мелеш? Я ні на секунду не зводив очей із центрального входу!
— Виходить, вони примудрилися вас піддурити, — усміхнувся агент. — Адже я бачив, як вони заходили до готелю, а трохи згодом на власні вуха чув, як вони посилали покоївку винайняти екіпаж. По-моєму, вони дуже поспішали.
— А їхній багаж?
— Багаж вони також забрали з собою.
Норвежець брутально лайнувся.
— Давно вони поїхали?
— Десь півгодини тому. Я простежив, куди вони вирушили, та довелось повернутися, щоб доповісти вам про ситуацію. Їхній екіпаж виїхав на захід, дорогою, що веде до Коринфу.
— Коринф, кажеш? Але ж звідти щокілька годин відпливають пороми, які слідують до Італії…
Норвежець скинув угору голову — годинник на фронтоні церкви показував чверть на шосту. Він подумки підрахував відстань. Утікачі виїхали запізно, тож далеко їм сьогодні не втекти. Портове місто Коринф розташоване за сімдесят кілометрів від Афін, тож дорогою їм доведеться заночувати в одному з невеликих містечок на узбережжі. Вірогідніше за все, в Елевсині або в Мегарах. Якщо поквапитися, можна перехопити їх іще до настання темряви. А знаючи, де саме вони зупинилися, він зможе в нічній темряві проникнути до їхньої схованки і зробити свою справу.
Жестом давши зрозуміти агенту, що той поки що вільний, Норвежець скочив на коня й поскакав у напрямку до західного передмістя Афін.
Наздогнати екіпаж з іноземцями йому вдалося лише після того, як позаду залишилося крихітне містечко Хаїдарі. У передвечірньому сонячному промінні сріблом вилискували маслинові гайки. Цикади сповнювали повітря пронизливим сюрчанням. Над верхівками дерев із карколомною швидкістю шугали ластівки.
Норвежець притримав стомленого коня, зберігаючи безпечну дистанцію. Його одяг прилип до тіла й був просякнутий потом. Він гнав коня галопом, і така шалена гонитва потребувала від нього чималих зусиль.
Він прислухався: четверо пасажирів екіпажу жваво бесідували, раз у раз захоплюючись навколишнім пейзажем і перекидаючись жартами з кучером.
«От і добре, — подумав найманий убивця. — Вони почуваються в цілковитій безпеці, й це полегшить його роботу».
За кількасот метрів екіпаж повернув із головного шляху на манівець, що вів до пагорбів.
Норвежець спохмурнів і знову притримав свого чалого коня. Ця місцина була йому відома. І, перш за все, тим, що тут не було жодного заїжджого двору, жодного готелю чи взагалі будь-якого житла. Якого дідька їм знадобилося в цих пагорбах?
Він почекав, поки екіпаж сховається у гайку невеликих коркових дубів, і поволі поїхав слідом за ним. Хтозна, можливо ці диваки прихопили з собою намет і мають намір влаштувати табір? Останнім часом серед туристів, які мандрують півднем Європи, це набуло популярності. І якщо ці четверо все ж таки думають заночувати просто неба — чогось кращого, щоб безборонно знищити їх, годі й бажати.
Норвежець їхав назирці за своїми жертвами, усе далі заглиблюючись у гай, що поступово перетворювався на справжній ліс. Заглиблений у власні думки, він не одразу почув шум на шляху — назустріч йому їхав знайомий екіпаж. Коні бігли легко — підвода була порожня. Назад їхав лише кучер, а пасажирів не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Палац Посейдона», після закриття браузера.