Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

при дорозі, яка веде до могили Агамемнона (кам’яний вулик із тесаного каменю) і ще раз кинути оком на циклопічні мури й нагромаджені руїни Мікен. Ніч спускається з гір, але гніздо Атрідів усе ще світиться рудим кольором старого золота і старої крові. IV

І тоді грецький краєвид промовив до мене патетичним голосом міфу й трагедії. То було домінуюче враження. Настирлива присутність оголеної землі, міцно витесаних скельних мас, посилена непоказністю рослинної шати. Великі дерева: тополя, тис, дуб — ростуть у долинах, проте ліс усюди відступає перед навалою маленьких кільчастих кущів, які переживуть усе.

З історичних переказів відомо, що лисі тепер схили критських гір колись вкривали ліси кедрів і кипарисів. Околиці Олімпії були багаті тополями, проте вони впали жертвою правила, котре проголошує, що це єдине дерево, яке дозволено вживати при жертвопринесенні. Сучасний грецький краєвид, отож, більш дикий і позбавлений зелені, ніж в античні часи.

Як би там не було, все ж невеликі зони затишку трапляються — гаї, в яких можна собі уявити Сократа, що розмовляє з Федром. Навіть посередині Афін, міста галасу й гарячкового дріботіння, можна звернути з рухливої Леофорос Діонізіу Ареопагіту, яка біжить біля підніжжя Акрополя, і заглибитись у круті стежки Узгір’я Муз. Добре прийти сюди ввечері й поблукати серед мирт, лаврів і кипарисів. Дерева невисокі, не вищі зросту високого чоловіка, а в мороці виглядають настільки людиноподібними, що хочеться привітатися, зупинитися й порозмовляти з ними.

Цього особливого відчуття побратимства з природою, натуральної легкості, з якою вона дозволяє перемінити себе у людські форми, я не спізнав у жодній іншій країні. Тому мені здається, що метаморфоза дерев у дріад була не стільки наслідком розбуялої уяви греків, як бистрої спостережливості й влучного схоплення знаків, які їм надсилав навколишній світ.

Неподалік від Афін, у напрямку мису Суніон, розташовується одна з найстарших святинь Аттики — Браурон. Дорога біжить серед полів і розпадається на піщанисті бездоріжжя, мабуть, тому місцевість цю нечасто відвідують туристи, які з року в рік щоразу більше втрачають риси пілігримів.

Біля підніжжя брауронського акрополю — портик у кшталті літери «пі». Невисокі дорійські колони зі світло-жовтого піщаника, пропорційні невисоким пагорбам околиці, пахощі жнив і цикади — все це створює особливу атмосферу святині на відлюдді.

Поряд із портиком, який є домінуючою спорудою і замикає архітектурне ціле, розкопані фрагменти двох невеликих храмів — Артеміди та Іфігенії, а також будинок жриць. Геродот розповідає, що кожні чотири роки тут відбувалася дивакувата церемонія. Молодих дівчат, одягнутих у шафранові сукні, посвячували богині. Вони носили особливе ім'я ведмедиць. Люди античності пояснювали цю церемонію тим, що в сиву давнину в Брауроні було вбито ведмедицю, присвячену Артеміді, за що мстива богиня наслала на околиці пошесть. Наміром пожертви дівчат було вибачення перед богинею лісів.

Ця інтерпретація не надто глибока. Нещодавні розкопки, які відкрили залишки доісторичного поселення, дозволяють припускати, що брауронські урочистості є далеким відлунням тотемічних обрядів якогось догрецького клану, твариною-опікуном котрого був ведмідь.

Ведмідь у Греції? Що ж, останні екземпляри цього ґатунку ще живуть у високих горах на Півночі, проте сучасна Греція видається винятково убогою на звірину.

У першій половині XIX століття в місцевості Пікермія поблизу Афін, під час інженерних робіт випадково був відкритий… цвинтар тварин! Це відкриття стало сенсацією для натуралістів усієї Європи.

Завдяки цій знахідці вчені дійшли висновку, що в часи, які безпосередньо передували історичному періодові, Греція була тереном надзвичайно багатої та різноманітної фауни. Тут жили тварини поміркованого клімату: козулі, сарни, ведмеді, поруч із тваринами теплої зони, як от антилопи, слони, гієни, носороги, мавпи, а також ґатунки, притаманні холодним краям, скажімо вівцебик. Не бракувало й могутніх хижаків, як от шаблезубий тигр і лев — дуже часто зображуваний у скульптурі, а відтак він не був, як могло би здаватися, чистим імпортом уяви.

Кладовище в Пікермії було наслідком якоїсь гігантської пожежі лісів, від якої тікали стада тварин і гинули, скочуючись стрімкими стінами ярів.

В Іфігенії в Тавриді Еврипіда ми знаходимо згадку про Браурон. Текст звучить так: «А ти, Іфігеніє, на святих узгір'ях Браурона будеш ключницею храму, де поховають тебе після смерті. Тобі присвятять чудові тканини, які залишили по собі жінки, що померли від пологів».

У часи Еврипіда Іфігенія була вже тільки смертною героїнею. Проте раніше її зараховували до почту неземних істот як богиню родючості. Вона поступилася Артеміді, так само, як Єлена, спершу богиня, була розжалувана до ролі дружини Менелая — винуватиці злощасної троянської війни. Що означали ці позбавлення трону? Ймовірно, в часи, які безпосередньо передували народженню трагедії, постала потреба в кодифікації легенд, і низка місцевих божеств мусили поступитися загальногрецьким божествам.

Браурон має ліниву атмосферу старих покинутих сільських Дворів. Зі схилу акрополя витікає джерело, і бистрий струмінь гине під фундаментом портика. Хоча на брауронське святилище накладаються верстви багатьох легенд і стародавніх вірувань, здається, що тут збудували храм на честь води — у країні, де джерело є одкровенням.

V

Розколисаним поза межі уяви й далеко поза межі будь-якого опису є пейзаж Дельф. Про нього сказано чимало гарних фраз: «місце, що має в собі таємничість, велич і тривогу божественних речей»; «у центрі колосального нагромадження голих скель храми царюють чудово в пустці трагічній та піднесеній»; «величезна декорація землі, яку катує гнів бога-громовержця». Мов перстеник на тлі краєвиду, ці реченні дрібні й пересічні; ніхто не здужає замкнути в словах чудесності цього місця.

Людина прийшла на гірську пустош, щоб видерти у богів таємницю. Вона вчепилася останнього схилу Парнасу — невидимого, зрештою, звідси, — такого дикого, що досі ще тими околицями прогулюється неполоханий Діоніс. Скелі, звані Федріадами, спадають мало