Читати книгу - "Нові пригоди Електроніка"

тому. Америка відкрита Колумбом дванадцять хвилин тому.

— Так що за твоїм годинником, — підхопив Смирнов, — моя корова існує мільярдні частки секунди. І ніхто не знає, на що вона здатна. — Віктор почував себе майже Дарвіном.

— Дослід потребує спостереження й наукового обгрунтування, — сказав Електронік. — Це складна робота. Накопичуй поки що матеріал.

У розпалі дискусії клацнув замок, грюкнули двері, зайшов Вікторів батько. Він поставив чемодан, обняв сина, привітався з Електроніком і уп’ялив очі в корову.

— Що це? — запитав інженер Смирнов, уважно роздивляючись велику тварину.

Віктор сунув руки в кишені.

— Це корова, тату, — скромно признався він. — Моя корова.

Смирнов кілька хвилин обдумував визначення.

— Корова, — повторив він. — Здоровенна корова… Навіщо вона тут?

— Я її виростив. Сам!.. Правда, Електроніку?

Електронік кивнув.

— Коли я від’їжджав, тут не було ніякої корови, — стримано завважив Смирнов.

— Вона була маленька… — заходився пояснювати винахідник. — Сиділа спокійно в каструлі… У мене під ліжком. А зараз виросла. Їй лише три тижні, тату.

— Нісенітниця якась, — нахмурився інженер. — За три тижні можна скласти екскаватор, але не корову.

— Правильно! — зрадів Віктор. — Коли з’являється нове відкриття, всі кажуть одне й те ж: цього не може бути! Ти, тату, підтверджуєш історію всіх великих відкриттів.

Батько, не звернувши ніякої уваги на свою роль в історії відкриттів, оглядав кімнату, захаращену коробками. На корову він більше не дивився.

— Стайня… Скотний двір… — Він підозріло понюхав повітря.

— Не турбуйся, — швидко сказав Віктор, — відходів не дає.

— Адже існують у світі штучні корови, — пригадав інженер. — Стоїть собі на кухні бак, на зразок пральної машини. Туди засипають сировину й одержують синтетичне молоко… Це в усіх нормальних людей. А в тебе, Вікторе, неодмінно на всю кімнату і з рогами!.. Що вона весь час жує?

— Кукурудзяні пластівці, — зраділо сказав біолог. — От бачиш, тату, ти вже задумався про практичну користь мого винаходу!.. Другий ступінь визнання. Ще трохи, й ти скажеш: «Що в ній нового? Корів завжди вирощували в каструлі…»

— Забери її геть, — похмуро промовив Смирнов-старший і пальцем показав на двері.

Смирнов-молодший загородив собою тварину.

— Ти гарненько подумай, тату… Адже ця корова з Юпітера. Один екземпляр у всій Сонячній системі! Електроніку, підтверди.

— Так, — підтвердив Електронік, — це дуже важливий винахід. Єдиний науковий екземпляр.

— Забери, Вікторе, цей екземпляр, з дому! — наполягав батько. — Не хочеш? Я справлюся сам!

Інженер Смирнов був досить високого зросту. Він обмотав кисть руки носовою хусточкою, взяв корову за ріг і повів за собою. Вона йшла слухняно й ремиґала на ходу. У двері просунулася тільки морда з рогами. Сама корова не пролізала.

Смирнов не на жарт розсердився, промовив нарешті фразу, яку передбачав Віктор:

— Або я, або вона! — і грюкнув дверима… — Май на увазі, Вікторе, — крикнув він з їдальні, — я не вийду, поки ти не вирішиш!..

Електронік на прощання сказав:

— Я міркуватиму над цією задачею. Я проконсультуюсь із фахівцями.

Біолог поринув у роздуми біля неоціненної корови. Він чув, як за стіною бурчить батько. Марно було пояснювати йому все значення проекту «Космічний корабель «Земля» і, зокрема, першої штучної тварини для майбутнього людства. От якби це майбутнє було представлено не твариною, а яким-небудь крокуючим планетоходом, батько б залюбки потурбувався про його подальшу долю. Зараз на інженера не могли вплинути ніякі наукові авторитети…

За годину батько зайшов у передпокій, голосно сповістив:

— Я викликав фахівця з виставки.

— Звідки? — запитав син.

— З Виставки досягнень народного господарства. Хай корову забирають собі… Все-таки наукова установа…

Представник виставки, подзвонивши у двері, спитав, чи тут перебуває експонат з колгоспу «Юпітер». Інженер без зайвих слів провів фахівця до корови.

— Цікава порода, — визнав спеціаліст. — Як же вона потрапила до квартири?

— Запитайте в мого сина, — кивнув Смирнов. — Він винахідник.

Винахідник мовчав.

Фахівець похвалив зовнішній вигляд, прикинув на око вагу, але, дізнавшись, що корову годують кукурудзяними пластівцями, махнув рукою, заявив, що такий експонат для виставки не годиться.

— Чому? — запитав інженер.

— Чоловіче добрий, — примружився спеціаліст, — сам подумай: ми демонструємо рекордсменів, вирощених у типових умовах, а не на кукурудзяних пластівцях…

Через два дні Віктор Смирнов вийшов із квартири з великою алюмінієвою каструлею.

Біля під’їзду його чекав приятель з мотоциклом. Вітька сів у коляску, обхопив руками каструлю. Там лежав безцінний винахід: маленька, завбільшки з кішку жива корова. Вона зменшилася, немов була надувна, до попередніх розмірів, як тільки її перестали годувати.

Електронік, з’єднавшись по радіо з Рессі, описав незвичайний зріст штучної тварини, й той повідомив у відповідь, що його постійний супутник Китюп — кит Юпітера — іноді з невідомих причин зменшується в розмірах, але потім набирає попереднього вигляду. Можливо, це була особливість усіх живих істот Юпітера? В усякому разі, Електронік по телефону порадив Вікторові поки що не годувати корову. Та в того й не було ніякої можливості носити в квартиру коробки з пластівцями. Добре ще, що замкнута в його кімнаті корова не мукала, поводилася тихо, поступово зменшуючись у розмірах. У її мовчанні було щось спільне з поводженням загадкового Китюпа, про якого, як завжди, Рессі повідомив:

«КИТЮП МОВЧИТЬ».

Зараз корова, лежачи в каструлі, жувала, щоб підкріпитися для дороги. За містом на неї чекав просторий теплий гараж, заставлений коробками з кукурудзяними пластівцями.