Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

електростанція, що таке турбіна, генератор, постійний і змінний струм, напруга… Одначе лавина нових і нових питань зовсім захлюпнула Федю. Він махнув рукою і замовк.

Капітан і пілот ввічливо кивали головами, та видно було з їхніх очей, що вони не вірять, ніби електричний струм може бути одним з видів енергії.

Тільки тепер Кудряш по-справжньому зрозумів, що таке електрика для людства. От раптом зник би електричний струм у Києві. Все навколо поринуло в темряву: вулиці, бульвари, будинки, майдани. Згасли неонові вогні реклам, зачинились двері кінотеатрів, клубів, палаців культури, перукарень, магазинів… Темними громаддями стояли б мовчазні заводи і фабрики. Зупинилися б трамваї, тролейбуси, метро, замовкли телефони, згасли екрани телевізорів… Усе б завмерло й заніміло без електричного струму… А недавно ж була така катастрофа у Сполучених Штатах Америки, він сам читав про це в газеті. Несподівано Нью-Йорк і кілька штатів, що прилягають до нього, пірнули в темряву, сталася аварія на великій електростанції. Людей охопила паніка, були навіть жертви. А збитки становили мільйони і мільйони доларів…

Який чудесний і невтомний працівник — електричний струм! Від Калінінграда до Владивостока рухає він важкі поїзди, дає життя верстатам, плавить сталь, добуває алюміній, нікель, хром, титан, вольфрам… А в науково-дослідних інститутах? Взяти хоч би електронні мікроскопи — вони дають збільшення в сотні тисяч і навіть мільйони разів… Та що мікроскопи! Електронно-лічильні машини за секунди і хвилини здійснюють такі обчислювальні операції, що людині не вистачило б і цілого життя, аби зробити їх…

Електрика… Завдяки їй сотні тисяч гектарів посушливих земель у Середній Азії, Поволжі, на Україні стали квітучими садами… «Еге, тут, як станеш усе перелічувати, — подумав Федя, — то взагалі не дійдеш до кінця.

Взяти хоч би побутові речі — холодильник, пральну машину, магнітофон…»

Хлопчик, мабуть, ще довго розмірковував би про це, та капітан смачно позіхнув і сказав:

— Гадаю, час уже й перепочити. Ви не заперечуєте, герцог?

Адальберто розкланявся і вийшов з каюти. Федя відчув, що втомився, надто багатий на події був день.

Розділ одинадцятий
„БАЛЬЗАМ ГАЛЕНА"

Тільки-но за пілотом зачинились двері, як Дієго сказав:

— Ви, герцог, лягайте в ліжко, а мені Ніанг постелить на скрині.

Федя став відмовлятись.

— Ні, ні, ви мій гість, — замахав руками капітан, — прошу вас, влаштовуйтесь.

Федя швидко роздягся і шмигнув під важку оксамитову ковдру. Тут він помітив, що Ніанг простелив біля порога якесь ганчір'я і вклався там.

— Доне Дієго, — запропонував Кудряш, — хай Ніанг лягає до мене. На цьому ліжку ще півдесятка таких, як я, вільно вляжеться.

— Що ви! Чорношкірий і на підлозі чудово переспить, будьте певні… Спокійної ночі, герцог, — і капітан дунув на свічку.

Денні тривоги і втома взяли своє. Ледве поклавши голову на подушку, Федя задрімав.

Вже крізь сон відчув, як щось боляче вкусило його за руку. За мить так само вкусило за щоку. Кудряш ляснув себе долонею по щоці.

«Блощиця! — гидливо подумав він. — От тобі маєш! Може, тому Дієго так охоче й віддав мені своє ліжко?»

А блощиці, не гаючи часу, люто накинулись на хлопчика. Федя вертівся в ліжку, перекидаючись з боку на бік, та це не допомагало. Блощиці скрізь знаходили його і кусали, кусали…

Нарешті хлопчик не витримав і скочив з ліжка.

Капітан ворухнувся на скрині.

— Що з вами, герцог? — сонним голосом спитав він.

Федя пояснив.

— Не звертайте уваги, — відповів Дієго, — блощиці покусають та й перестануть. — Він помовчав і додав: — Звісно, блощиця — тварюка неприємна, та що поробиш? Створив її господь, мабуть, за гріхи наші…— Дієго позіхнув. — А що кусає,— то й Ніанга, і нас, ваша високість, — їй байдуже. Однаково, чи ти останній пеон, чи його величність король Іспанії… В мене ще небагато блощиць на каравелі. А, пригадую, був я у свиті інфанта, так там тьма-тьмуща. Кусались, мов собаки…

Дієго мав рацію. Блощиці, таргани, воші були звичайним явищем навіть у королівських палацах. Придворні франти золотими й срібними чухачками ганяли вошей під перуками.

Капітан буркнув щось собі під ніс і, повернувшись до Феді спиною, скоро захріп.

Кудряш спробував знову лягти в ліжко, та, покусаний блощицями, мусив скочити на підлогу. Не засвічуючи світла, потихеньку одягся. «Вийду на палубу», — подумав і вже було взявся за ручку дверей. «А що, як там зустріну Педро? — промайнуло в голові.— Ні, краще не виходити».

Він умостився в кріслі, клюнув носом раз і вдруге і непомітно для себе заснув.

…Розбудив Федю голосний стогін. На столі горіла свічка. Капітан, по-турецькому схрестивши ноги, сидів на скрині і, тримаючись обома руками за щоку, розгойдувався з боку на бік, мов маятник, та протяжно стогнав. Біля нього метушився Гуго.

— Ну, як, доне Дієго, вже ліпше? Заждіть хвилинку, зараз полегшає.

— У-у-у! — тягуче стогнав капітан. — Ще гірше. Прокляття!

— Дивно, — знизував плечима Гуго. — Вже мусило б допомогти, — він почухав підборіддя. — Давайте я зготую вам бальзам за рецептом самого Галена.

— Роби, що хочеш, тільки б допомогло. Сили більше нема терпіти! Ух, клятий зуб! Ніанг, принеси вина, може, хоч від нього полегшає…

Тим часом Гуго, схилившись над столом, щось старанно тер у ступці макогоном.

— Зараз, зараз, — заспокоював він капітана, — цим бальзамом я лікував зуби самому курфюрсту Саксонському…

«Тепер зрозуміло, чому Гуго говорить по-іспанськи з акцентом, — подумав Федя. — Він німець за національністю».

— Отже, беремо три унції оливкового масла, — бурмотів собі під ніс алхімік, — три товчені кістки зміїної голови, три