Читати книгу - "Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ток... План такий...
Вершники їхали чвалом, не поспішаючи, один біля другого, і розмовляли про
щось між собою. Роздратування і спека знесилили вже їх, у їхніх поставах, у тому, як вони сиділи на конях, відчувалося, що аж ніяк не сподіваються натрапити на
втікачів, тим більш десь отут, та ще й саме вони удвох. Просто виконують дурний
наказ начальника, бо що робити, хоч самі впевнені у його безглуздості.
Купа сухої ковили неподалік перед ними вочевидь була накидана руками
людини, і це притягло увагу вершників, вони підігнали коней, перейшли на рись, але довкола не було нікого, лиш трохи віддалік лежала ще одна купа сухої ковили
і колючок. І все.
Вершники під'їхали ближче.
— Ой! Там щось ворушиться! — вигукнув один із них, вистав
ляючи вперед списа і направляючи коня просто до купи ковили.
Саме в цю мить, випроставщись на повен зріст, встав з-під ковили Айдар з
двома ножами у кожній руці, хижо напівзігнувшись у свою улюблену стійку, як
комишевий кіт, і гнучким, точним рухом, вкладаючи в нього всю свою міць, геть
усе своє вміння і спроможність, метнув ножа просто у вершника, трафляючи
напасника якраз у середину горла, водночас сам падаючи вбік, ледве ухилившись
від коня, що проскакав поряд, волочачи тіло вершника, нога якого застрягла в
стремені, вже по землі.
В ту ж мить, як встав із купи ковили Айдар, пролунав могутній крик над
степом «Ого-го-го!», і з другої купи підвівся Данило на
повен зріст, стоячи пружно, навіть ніби трохи недбало, позираючи на
другого вершника, що, направивши списа, помчав на нього. Вершник був
уже близько, і вістря списа, спрямоване Данилові в груди, здавалося, неможливо було відвести жодною силою. Все віщу-вало смерть — спис, спрямований на нього, і обличчя вершника, спотворене від люті й
розгубленості, але водночас і від передчуття тріумфу, перемоги. Данило
вихопив шаблю, яка досі була непомітнії, бо тримав її ззаду, відставивши
руку, і стрибнув убік, ухиляючись від коня, відбивши списа з такою силою, що той вилетів у напасника з рук. Воїн пролетів трохи вперед, ще не
зауваживши, що сталося із його товаришем, і, розвернувши коня, кинувся
знову на Данила, вихопивши тепер шаблю. Десь у цю мить він помітив, що
товариш його упав з коня, і вже наляканий, але все ще переконаний у
власній очевидній перевазі, завзято кинувся на Данила, але той уникав коня
легко й відбивав удар за ударом шаблі стражника навіть із якимось запалом
і завзяттям. З його рухів видава-лось, що це йому чи не за іграшки і він
просто грався із стражником. Знову пропустив його повз себе і відбив удар
шаблі так, що та вилетіла у воїна із рук.
Вершник отетеріло помчав уперед і тільки розвернувся, щоби дістати
лука, бо стрілу вже тримав у руці, як знову влучно кинутий Айдаром ніж
перетяв і йому горлянку, й він схилився на коня, помолі сповзаючи униз, а
лук із стрілою упали на землю.
— Гей-я, а-ах! — вигукнув Айдар. — Ми перемогли!
Він кинувся до Данила, радісний і схвильований, вмить забувши про
відразу до оросута, про перестороги і свій злий на все настрій. Радість
перемоги п'янила його.
Данило сміявся й собі, уперше за багато часу, схопив юнака в обійми і, підкинувши в повітря, закрутив довкола себе легко, немов пір'їнку.
— Ура, друже, наша взяла! Хай йому грець!
За мить обоє отямились, зловили коней, познімали з убитих зброю й
одежу.
— Ось тепер ми почуватимемо себе як люди. Степ перед нами.
Я кий би вже не був, але ми не беззбройні, як суслики-тушкани, не
мусим ховатися в нори, повзти, лякатися кожного шурхоту. Тепер
ми — люди, ми — воїни!
Андар говорив це, і обличчя його пломеніло від хвилювання, під
радісного збудження.
— На конях до Туркестану тут два дні ходу. Дістанемося шви-денько, а
від тих, що наздоганяють, дасть Бог, утечемо. Зараз продумаймо, куди
подалась погоня, щоб не втрапити їм навперейми.
— Чекай-но! До якого Туркестану?! На дідька мені твій Турке-стан? —
насупився Данило. — У мене шлях на захід, у мене далека і важка дорога, але моя, а що я там робитиму, в твоєму кипчацькому середовищі?
— Ми тікали разом. Спочинеш, від'їсися, візьмеш усе, що тобі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шабля і стріла, Юрій Володимирович Покальчук», після закриття браузера.