Читати книгу - "Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ніби велетенський болід, сяючи нестерпним блиском, корабель Землі повільно опустився недалеко від води і непорушно повис у повітрі. Гарячі вихори повалили гігантські дерева густого лісу.
Низьке потужне гудіння понеслося над океаном, завмираючи вдалині.
Космонавти прибули в антисвіт…
АнтисвітДжон-Ей передав наказ Георгія — всім зібратися у центральній каюті. Через півхвилини з’явився командир. Весь екіпаж чекав його.
— Поздоровляю вас, друзі! — радісно сказав Георгій. — Ми в антисвіті! Пророкування скептиків провалилися!..
Довго стримуване напруження вилилося в бурхливі вигуки, але Георгій різким рухом руки зупинив товаришів.
— У нас нема жодної зайвої хвилини. Антисвіт — це колосальний океан ворожої нам матерії. Треба якомога швидше вилетіти звідси. Джар! Симон! Ден!..
— Я! Я! Я! — чітко пролунала відповідь.
— Вам я доручаю взяти запаси антиречовини, — сказав Георгій. — Ми на березі океану… Тут є багато великих брил каменю. Трьох шматків буде досить для нас. Одягайте захисні скафандри, беріть контейнери!..
Джар, Симон і Ден з готовністю, не кажучи й слова, підійшли до ніш з одягом. Інші хутко допомагали їм натягнути на себе громіздку апаратуру захисту.
— Уявляю, який феєрверк з нас вийшов би, якби потрапити в цей світ без захисту, — пожартував Ден.
— Дивись, не напророкуй собі! — похмуро кинув Джон-Ей.
— Досить! — різко обірвав Георгій. — Друзі!.. Енергії для захисту в ваших костюмах вистачить лише на десять хвилин. Отже…
— Отже, за цей час ми мусимо взяти антиречовину і вскочити назад, в корабель! — засміявся Джар. — Якщо ж ні, то…
Він зробив виразний жест рукою і свиснув.
За хвилину всі троє посланців в антисвіт були споряджені. Внутрішнім ліфтом вони спустилися вниз, до шлюзу.
Георгій і Джон-Ей піднялися в керівну каюту і включили систему кругового огляду. Все залишалося, як раніше. Спокійно хлюпотіла, переливалася на сонці вода океану та від вихорів гарячого повітря гнулися донизу гігантські дерева заростів.
Джон-Ей зв’язався з товаришами. На екрані з’явилося зображення шлюзу. Біля виходу стояли три чудернацькі постаті. Навколо скафандрів обвивався химерний ребристий каркас. Це була складова частина захисту.
— Ви готові? — запитав Георгій.
— Так! — почувся голос Дена.
— Контейнери перевірені?
— Все гаразд!..
— Включити захист!
Навколо космонавтів попливли блакитні струмені енергії. Вони стали схожі на казкових привидів.
— Включити компресори! — наказав Георгій.
Джон-Ей натиснув кнопку. Ураган стиснутого повітря завихрився біля входу в корабель. Масивний люк поволі відкрився. З нього назовні вдарив бурхливий потік газу, не допускаючи всередину корабля атмосфери антииланети. Навколо «Думки», за межами кола захисту, заклубилася хмара вогню. То анігілював газ Землі з повітрям чужого світу.
— Вперед! — крикнув Симон. Він стрімголов кинувся прямо в огняний вихор. За ним з люка хутко вискочили товариші. Вхід в корабель знову зачинився, компресори зупинились. Три сміливці опинилися одні у ворожому антисвіті.
Дев’ять пар очей тривожно спостерігали за ними. Георгій бачив, як Джар, Симон і Ден підняли величезні, по півтора метри в діаметрі, контейнери і вийшли за коло захисту. Всі троє спалахнули, ніби факели. Джон-Ей закрив рукою очі від сліпучого сяйва, потім, швидко одягнувши захисні окуляри, знову подивився на екран.
— Захист витримує, — прошепотів Георгій. — Скоріше, друзі, скоріше!..
Три палаючі факели кинулися на берег океану. Великі брили каменю були поряд. Сміливці підійшли до них. Ось щось показує Ден. Він підіймає контейнер, накриває ним камінь. Те саме роблять два товариші.
Георгій від напруження закусив губу. Правильно! Все йде гаразд. Контейнер невагомий, антиречовина буде триматися посередині, в потужному полі, не взаємодіючи зі стінками! Добре! Чудесно!
Ось контейнери уже закриті, товариші легко підіймають їх і несуть до корабля. Перемога!
— Перемога!!! — кричить Георгій, і його голос запалює радістю серця друзів у центральній каюті.
Та що це?
Вигук завмер на вустах командира. Боляче стислося серце.
— Георгію! Люди!.. — скрикнув Джон-Ей. Справді, з хащів дерев бігли юрби людей чи людиноподібних істот. Вони були високого зросту, тіла їх покривало золотисте волосся, на стегнах були маленькі пов’язки з невідомого матеріалу. Істоти вимахували руками, очевидно, щось вигукуючи. Вони оточили трьох космонавтів широким колом і впали ниць, кланяючись і простягаючи руки.
— Вони вважають їх за богів! — вигукнув Джон-Ей. — Товариші в безпеці!..
— Прокляття! — крикнув Георгій. — Ти забуваєш, що зараз у них кінчиться енергія захисту! Вони згорять, і ми не одержимо антиречовини!!!
А ззовні корабля невблаганно розігрувалася страшна трагедія. Три космонавти намагалися пробратись через юрбу істот до космольота, а ті чіплялися за руки й ноги «богів», очевидно, благаючи у них милості.
Георгій ламав собі пальці. Де вихід? Знищити цих істот? Але ж вони люди, хоч і низької організації… Люди? А може, ні? Адже їх тіла складаються з ворожої матерії, вони живуть в антисвіті! Ніколи, ніколи не вдасться говорити з ними, єднатися з ними!.. Це зовсім чужий світ, чужі істоти! І все-таки рука Георгія не підніметься, щоб убивати цих істот. Що ж робити?
А стрілка годинника дійшла до фатальної риски. Три космонавти проривалися через густу юрбу істот і не могли пройти.
Ось, зрозумівши, що їх чекає смерть, махнув рукою Ден.
— Все! — простогнав Георгій. — Кінець!..
В ту ж мить блакитні яскраві промені осліпили членів екіпажу «Думки». Гігантські стовпи вогню знялися на тому місці, де стояли сміливці. Неймовірної потужності вибухи змели з берега все — каміння, людиноподібних істот, хащі дерев на кілька кілометрів, «Думка» була зірвана з місця, на вихорі розпеченого повітря вона піднялася вгору і почала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шляхи титанів, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.