Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

Залишивши Ніка телефонувати Джимові, Чендлер рушив до зони для затриманих.

— Хто це? — гаркнув Гіт зі своєї камери.

— Сержант Дженкінс, — озвався Чендлер і з огидою похитав головою. Хвороблива любов до використання офіційних звань була заразна.

— Ви не можете тримати мене, сержанте! Я не хочу сидіти в пастці, поки Ґабрієль розгулює на волі.

— Як нам відомо, він тікає від вас, — нагадав йому Чендлер.

— Ні хріна ви не знаєте. — Гіт на мить змовк. — Ви не можете підозрювати нас обох за одне й те саме.

— Зараз можливо все, що завгодно, пане Барвелл. А якщо він на волі й полює на вас, тут вам найбезпечніше.

Гіт пронизливо і хрипко розреготався. Відголоски того сміху здалися Чендлерові дещо неврівноваженими.

— Найбезпечніше? Після того як ви повірили в цю брехливу історію і відпустили його?

— Його історія така сама, як ваша.

— Вони не можуть бути тотожними.

Чендлер смикнув металеву заслінку на дверях камери, щоб подивитися на свого в’язня. Гіт притискався до дверей, хрестик на його шиї був навдивовижу масний, плоть вкрита потом.

— За суттю, так.

— Наприклад?

Чендлер усміхнувся.

— Я не можу цього розголошувати.

— Тож ви просто збираєтеся замкнути мене тут і подивитися, що станеться? Подивитися, чи вломиться він сюди і завершить розпочате?

— Усе відбуватиметься згідно з правовою процедурою.

— Мені до сраки ваші процедури. Ви просто хочете подивитися, чи не вдасться знову його знайти. А якщо не знайдете, повісите це все на мене. Я знаю, як то робиться. Що, в біса, трапилось із презумпцією невинуватості?

— Дехто сказав би, що ви самі все зіпсували, спробувавши вкрасти машину. У нас є достатньо інформації, щоб звинуватити вас у цьому.

— Ага? І чого б я крав машину, якби не боявся за своє життя? Я не злочинець. — Гіт на мить змовк, його пальці гралися хрестиком на шиї, обертаючи його в різні боки. — Гаразд, якось здійснив невеличкий напад, — продовжив він, — але я був напідпитку і вони були на підпитку. Поливали брудом мого друзяку.

Поки Гіт говорив, Чендлер стежив за його поведінкою. Чоловіка важко було прочитати. Той пітнів, наче був винен, але у забрьоханій бляшаній камері не спітніла б лише надлюдина, адже крізь крихітне квадратне віконечко не долітало жодного подуву вітерця. Гіт був тут один, затиснутий між стін, просякнутих масними гріхами його попередників. Виголошуючи свою тираду, він почав задихатися, набряклі щоки надималися повітрям. Зважаючи на його агресивну поведінку і збудливий характер, легко було поставити на нього тавро потенційного вбивці.

— Тож я вдарив його, — продовжував Гіт. — Невелике діло. Він не хотів висувати звинувачень, я не хотів висувати звинувачень, але адміністратор однаково викликав копів. — Чоловік змовк. Він пильно подивився на Чендлера і, схоже, помітив щось, що йому не сподобалось. Можливо, вираз обличчя, який підказав чоловікові, що він рухається не в тому напрямку. — Ви робите велику помилку, — запевнив Гіт, і його голос раптом затремтів: — Коли я виберуся звідси… — Чендлер чекав вибуху та спровокованого люттю зізнання. Якщо йому вдасться впоратися з цим, перш ніж тут з’явиться Мітч, він уникне власного розстрілу. — Я натравлю на вас мого юриста чи будь-якого грьобаного юриста. А ще політиків. Мене попереджали, що на Заході повно збоченців, людей, які штрикають тебе ножем ні сіло ні впало, але опинитися у місті, де їх цілі юрми… — Тепер Гіта охопили почуття; з сухих губ розліталися бризки слини. Незабаром гнів перетвориться на розпач, і він битиме долонями в масні стіни. — Можна мені тут попити чогось? Чи, може, ввімкнете кондиціонер? У мене є права.

— І серед них право зберігати мовчання, — нагадав Чендлер, розчаровано відходячи. Він сподівався якогось результату цього вибуху, якогось знаку, що за ґратами сидить той, кому слід там бути. А отримав лише неврівноважену балаканину.

Зачинившись у кабінеті, Чендлер послухав зроблені сьогодні вранці записи, всотуючи голоси, що сочилися з колонок.

Голос Ґабрієля вже напівзабувся, і, почувши його, Чендлер згризав себе зсередини через те, що дозволив чоловікові піти, хай навіть і не знав тоді, що це рішення хибне. Він прослухав усю розмову, намагаючись згадати Ґабрієлеву поведінку й те, як він тримався, виявити, чим вони різнилися із Гітом, визначити його слабкі чи непевні місця, щось, що схиляло би шальки терезів на його чи не його користь.

Слухаючи, як Ґабрієль пояснював, що дослухався до дружньої поради пошукати роботи в глибині материка, Чендлер інстинктивно хотів повірити оксамитовому голосу, що лунав із плівки. Можливо, це врівноважений тон переконував його погодитися, а може, річ у тім, що сержант почув його історію першою, тому підсвідомо вона здавалася йому правдивішою. Як кавер на пісню, який ти почув спочатку, перетворюється у твоїй голові на оригінал.

Запис тривав. Ґабрієль засмучений, що Гіт не проїхав повз нього. Щиро засмучений. Опис машини точнісінько такий, як у Гіта, — той самий колір, та сама нікчемність. А потім оця фраза: «Жоден вбивця не буде представлятися».

Чендлер зупинив запис.

«Жоден вбивця не буде представлятися».

Сказав так, наче розумів, що робитиме вбивця, як убивця поводитиметься.

Сержант знову нажав на кнопку відтворення. Ґабрієлів голос продовжив пояснювати, що вони поїхали в глиб континенту, що Гіт запевнив, наче знає кращі місця, де можна знайти роботу і платитимуть ліпше. Випита вода, дивний смак, яскравий опис, як вона його паралізувала. Повітка, і він, прикутий до стіни. Кайдани і верстак. Детальний опис приміщення й того, що в ньому.

Погроза зробити його номером п’ятдесят п’ять. Намагання вирватися. Яскраво-червоні рубці на зап’ястях і долонях — на зап’ястях і долонях в обох — залишилися від спроб звільнитися. Описує Гіта за захаращеним столом, мапи та документи, хрест на стіні. Детально розповідає. Втеча і цвинтар. Падіння з гребеня. Прокинувся і побачив Гіта поруч із собою. Утік, не перевіривши, чи той, хто тримав його в полоні, досі живий, а потім приїхав до міста на велосипеді.

Дивний вибір. Якби Чендлер брехав, це був би не очевидний вибір транспорту, проте його важко було відстежити. До того ж від Пагорба до міста неблизький шлях. Будь-хто, тікаючи від убивці, спробував би знайти щось краще, будьте певні.

Наприклад, спробував би вкрасти машину.

На цьому Ґабрієлева заява закінчилася, але Чендлер згадав, як чоловік сказав пізніше про те, що не має куди піти, про самотню людину у світі, про людину без зв’язків.

Відкинувшись на стільці, сержант обмірковував деталі. Що мало сенс, а що ні, і що збурювало його підозри? Очолював список коментар: «Жоден вбивця не буде представлятися». Незвичайне твердження, холоднокровна правда. А