Читати книгу - "Інферно"

кремезний чоловік із тривалою військовою кар’єрою, яка вселила в нього почуття обов’язку й поваги до командної ієрархії. Він знав своє завдання і знав, наскільки високими є ставки.

В організації, на яку він працював, було багато відділів, але відділ Брюдера – відділ стеження й реагування – викликали лише тоді, коли ситуація набувала статусу кризової.

Коли всі його підлеглі зникли у багатоквартирному будинку, Брюдер став на чатах біля парадного входу, дістав переговірний пристрій і зв’язався з координатором операції.

– Брюдер на лінії, – сказав він. – Ми успішно вирахували Ленґдона через IP його комп’ютера. Моя група наближається до нього. Доповім, коли він буде наш.

***

А високо над Брюдером, на даху тераси «Пенсіоне ла Фіорентина», Ваєнта, не вірячи своїм очам, з жахом спостерігала, як агенти вбігали до багатоквартирного будинку.

«Якого біса вони тут роблять?!»

Голубка затуркотіла – і все пішло шкереберть, вийшло з-під контролю. Те, що починалося як звичайне завдання, перетворилося на кошмар наяву.

«Якщо спецпідрозділ тут, то для мене все скінчилося».

Ваєнта у відчаї схопила переговірний пристрій і зв’язалася з Начальником.

– Пане, – сказала вона, затинаючись, – сюди прибув спецпідрозділ! Люди Брюдера ввірвалися до багатоквартирного будинку по той бік вулиці!

Ваєнта почекала відповіді, але коли та надійшла, то почула на лінії лише різке клацання, а потім озвався механічний голос, який спокійно констатував: «Протокол зречення активовано».

Ваєнта опустила телефон і поглянула на його екран – саме вчасно, щоб побачити, як той згас.

Кров відхлинула від її обличчя, і вона ледве знайшла в собі сили усвідомити те, що відбулося. Щойно Консорціум розірвав із нею всі зв’язки.

Не залишивши жодної сполучної ланки. Жодної можливості спілкування.

«Мене зреклися. Дезавуювали».

Шок тривав лише якусь мить.

А потім його змінив страх.

– Поквапся, Роберте! – гукнула Сієнна. – Іди за мною!

Коли Ленґдон вискочив у коридор, його думки й досі були поглинуті похмурими картинами Дантового підземного світу. До цього моменту Сієнна Брукс іще примудрялася витримувати пережитий вранці стрес, демонструючи щось на кшталт відстороненої рівноваги, але тепер під зовні спокійною оболонкою вирували емоції, яких Ленґдону ще не доводилося в ній бачити, – то був непідробний страх.

Опинившись у коридорі, Сієнна рвонула вперед і проскочила повз ліфт – той уже опускався, бо його, вочевидь, викликали чоловіки в чорній уніформі, які встигли увійти до вестибюля. Зі спринтерською швидкістю вона добігла до кінця коридору і, не озираючись, зникла в сходовому колодязі.

Ленґдон біг за нею, не відстаючи, ковзаючи слизькими підошвами запозичених мокасинів. Він біг, а маленький проектор у нагрудній кишені піджака «Бріоні» стукав йому об груди. Мозок професора на коротку, мов блискавка, мить повернувся до отого химерного напису, що вінчав восьме коло пекла: «CATROVACER». У його уяві з’явилася маска чуми й дивна фраза: «Істину можна побачити лише очима смерті».

Ленґдон напружено намагався поєднати ці два несхожі елементи, але наразі виходила нісенітниця. На сходовому майданчику він зупинився, бо там стояла, уважно прислухаючись, Сієнна. Ленґдон почув, як угору сходами гупають кроки.

– Тут є інший вихід? – пошепки спитав він.

– Іди за мною, – ледь чутно кинула вона.

Сьогодні Сієнна вже один раз врятувала Ленґдону життя, тому він, не маючи іншого вибору, крім довіритися цій жінці, набрав повні легені повітря й застрибав слідком за нею сходами вниз.

Вони спустилися на один поверх, і звуки кроків, що піднімалися, зазвучали зовсім близько; їх відділяв від них один поверх, максимум – два.

«Чому вона біжить прямо на них?»

Не встиг Ленґдон висловити своє заперечення, як Сієнна вхопила його за руку й висмикнула зі сходів до безлюдного коридору, уздовж якого виднілися зачинені двері квартир.

Там же нема де сховатися!

Сієнна клацнула вимикачем, і кілька лампочок згасли, але в тьмяно освітленому коридорі сховатися було важко, бо Сієнну й Ленґдона однаково було добре видно. Гуркітливі кроки лунали зовсім поруч, і Ленґдон збагнув, що їхні переслідувачі ось-ось з’являться на сходовому майданчику, звідки їм буде чудово видно цей коридор.

– Мені потрібно ось це, – прошепотіла Сієнна, стягуючи з нього піджак. Потім запхала Ленґдона до дверного заглиблення позаду себе, змусивши його стати навкарачки. – Не рухайся.

«Що вона робить? Її ж видно як на долоні!»

На сходах з’явилися військові, що бігли нагору, але, побачивши Сієнну в затемненому коридорі, вони різко зупинилися.

– Per l’amore di Dio! – сердито гукнула їм вона. – Cos’è questa confusione? (Заради всього святого! Що за гармидер?)

Двоє чоловіків примружилися, не розуміючи, хто перед ними.

А Сієнна горлала на них:

– Tanto chiasso a quest’ora! (Що за шум о такій ранній годині?!)

Тепер Ленґдон розгледів, що Сієнна накинула його піджак собі на голову й плечі, вкрившись ним, як бабця шаллю. Вона нахилилася вперед, затулила собою Ленґдона, який сидів, скоцюрбившись, у напівтемряві, цілковито змінившись, шаркнула крок до вояків і заверещала, мов вижила з розуму стара баба.

Один із вояків підняв руку, показуючи їй, щоб вона повернулася до своєї квартири.

– Signora! Rientri subito in casa!

Сієнна зробила ще один хиткий крок, сердито трусячи кулаком.

– Avete svegliato mio marito, che è malato!

Ленґдон отетеріло слухав. «Виявляється, військові розбудили її хворого чоловіка?»

Тепер уже другий солдат підняв автомат і націлив прямо на неї.

– Ferma o sparo! (Стійте! Або я стрілятиму!)

Сієнна різко зупинилася, несамовито лаючи їх, і, накульгуючи, позадкувала.

Військові квапливо кинулися догори й зникли в сходовому колодязі.

«Не по-шекспірівськи, але вражає», – подумав Ленґдон. Вочевидь, театральна підготовка може бути універсальною зброєю.

Сієнна зняла з голови піджак і кинула його Ленґдону.

– Усе нормально, іди за мною.

Цього разу Ленґдон побіг за Сієнною без найменшого вагання.

Вони зійшли вниз до сходового майданчика над вестибюлем, де двоє військових саме заходили в ліфт, щоб піднятися нагору. На вулиці біля мікроавтобуса стояв насторожі ще один вояк; його м’язи випиналися з-під чорної уніформи. Ленґдон із Сієнною мовчки поквапилися вниз, до підвального приміщення.

На підземній стоянці було темно, смерділо сечею. Сієнна підтюпцем підбігла до кутка, заставленого скутерами й мотоциклами. Вона зупинилася біля сріблястого трайка – триколісної мопедоподібної конструкції, схожої на скромного й некрасивого нащадка італійської «Веспи» і справжнього триколісного мотоцикла. Помацавши своєю тендітною рукою під переднім крилом мотоцикла, вона видобула невеличку намагнічену скриньку. Усередині виявився ключ. Вона вставила його в замок – і двигун із ревом ожив.

За кілька секунд Ленґдон уже сидів на мотоциклі позаду Сієнни. Невпевнено почуваючись на маленькому сидінні, він помацав довкола, шукаючи ручку чи