Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

-         Нічого не того, - різко говорю. - Таня все видумує.

-         Знаю, що вона ще та вигадниця і пліткарка. Але все ж таки, щось між вами трапилось, що в нього досі настрій не покращився.

Каміла робить задуманий вираз обличчя, чекає моєї відповіді, але я мовчу. Не збираюсь нічого розказувати. Вистачає вже того, що говорять.

Мимоволі дивлюсь в сторону де має бути Стас. І він там є, і свердлить мене своїми шоколадними очима. Тіло кидає в жар, подих перехоплює. Я швидко відвертаюсь, та подруга помічає мою реакцію і задоволено либиться.

-         Розкажеш, коли будеш готова, - з розумінням говорить, кладе руку на плече, а потім зістрибує з стільця і йде в центр зали між столиками.

Не розумію, чому вона залишила мене, поки не відчуваю позаду його присутність.

-         Настю, зайди у мій кабінет, -  чую його серйозний голос.

Завмираю і не повертаюсь. Не смію дивитись на нього.

-         Навіщо? - видавлюю з себе.

-         Там все скажу, - коротка відповідь.

Стас йде. Я відчуваю усім тілом, що його поруч вже нема. І що робити? Чого він знову в мене хоче? Може думає продовжити незавершену справу? Навряд чи я йому дозволю. Та й голос в нього був сухий, командний. Можливо передумав і хоче звільнити мене.

Піднімаюсь з місця і зустрічаюсь поглядом з Костею. Він весь цей час за мною спостерігав. Йому напевно теж цікаво, чого підходив шеф і чого він від мене хоче.

Залишаю роздуми на потім і йду слідом за Стасом. Він мене не чекає, швидко йде попереду, але коли відчиняє двері свого кабінету, зупиняється і оглядається, шукає мене поглядом. Чекає мене.

Шмигаю в кабінет і сідаю на звичний вже диван. На нього не дивлюсь. Стас проходить повз, теж не дивлячись на мене, зручно вмощується у крісло за робочим столом. Він починає перебирати якісь папери, наче мене і немає тут, а я згораю від нетерпіння. Впарюю в нього прискіпливий погляд, а він наче і не помічає цього.

Його ігнор починає дратувати. Сам покликав, а тепер займається власними справами. Ще сиджу деякий час, а потім піднімаюсь і прямую до дверей.

-         Куди пішла? - їдке запитання лунає в спину.

Пальці завмирають на дверній ручці.

-         Працювати, - відповідаю, не оглядаючись.

-         Сядь на місце, - холодність голосу ріже слух. - Я що тебе просто так покликав?

Різко повертаюсь до нього, зустрічаюсь з гострим поглядом.

-         Не знаю. Це ти мені скажи, - дратівливо говорю. - Сиджу, чекаю, а він займається не зрозуміло чим.

-         Два дні назад я теж чекав поки мій член впаде, через одну вредну дівулю, - різко випалює і дарує мені вбивчий погляд.

-         Який ти злопам'ятний, - хмикаю і спираюсь спиною об стіну. - Так і знала, що ти мені цього не забудеш.

-         А ще знай, що рано чи пізно я доведу діло до кінця, - чую погрозу в його голосі. - Третього разу ти від мене не втечеш.

Він весь напружений, пальцями стискає аркуш паперу, а очі так і просвердлюють до стіни.

-         Може тобі краще зайнятись своєю дівчиною, - говорю у відповідь. - А мене просто залиш в спокої.

-         У мене немає дівчини, - хмурить чорні брови.

Я недовірливо качаю головою.

-         Брехун, Ліна була б засмучена таке чути.

-         Я з Ліною просто займаюсь регулярним сексом. Ми не зустрічаємось.

Він так спокійно це говорить, наче нормально спати з однією і в той же час домагатись іншої. Можливо Ігор правий, що звичайним людям не припустимо, для Стаса нормально.

-         От і вирішуй свої сексуальні справи з Ліною. Я в цьому участі брати не буду.

Не знаю чому, але мені образлива його легковажність до всієї цієї ситуації. Наче ми для нього звичайні ляльки. Можливо так воно і є.

Хочу піти, але він знову мене зупиняє.

-         Зачекай, - вже більш дружелюбніше говорить. - Мені потрібен твій підпис.

Не розуміючи дивлюсь на нього.

-         Нащо?

-         Офіційно оформлю тебе на роботу.

Мовчки підходжу до столу, Стас подає мені ручку і тицяє пальцем у аркуш, котрий ще секунду назад ледь не зім'яв. Швидко підписую документ і кидаю ручку на стіл.

-         Все? - сухо запитую.

-         Так, - якось трохи невпевнено відповідає. - Потім прийдеш, отримаєш зарплату.

-         Добре.

Більше на нього не дивлюсь, швидко йду до дверей і виходжу з кабінету.