Читати книгу - "Невинна для мажора, Ольга Суниця"

Розділ 10

У продовж цілої зміни я відчуваю на собі косі погляди Ліни. А це значить, що конфлікту з нею не уникнути, тому я весь час насторожі. Кожного разу, коли вона проходить повз, я напружуюсь, очікую лайки в свою сторону, чи підступного поштовху у спину. Вона б раділа, якщо зі мною трапився ще один інцидент. Другий промах за короткий час роботи, точно Стасу не сподобається.

Але на диво Ліна тримається в стороні, не підходить, а лише дивиться вбивчим поглядом. Ближче до кінця зміни я розслабляюсь і доходжу до висновку, що вона не настільки агресивна, як говорив Костя.

Спіймавши хвилину вільного часу, іду в туалет. Сьогодні і справді завал. Суботнішня ніч найбільш загружена за весь тиждень. Чоловіки відпочивають після важких робочих днів, милуються привабливими формами стриптизерок, ті що більше при грошах, можуть собі дозволити приватний танець у окремій кімнаті. Туди я ще ні разу не заходила, але бачила, як інші офіціантки заносили туди таці з напоями.

Біля раковини вмиваю руки і чую, як відчиняються вхідні двері. Зиркаю у дзеркало і зустрічаюсь з блакитними очима блондинки. Вона клацає замком, зачиняє нас з середини і повільно, виляючи стегнами, як вона це завжди робить, крокує в мою сторону.

Посміхаюсь сама собі і розвертаюсь до неї. Зараз почнеться. Буде доводити, що Стас її і щоб я його не чіпала.

-         Хочеш поговорити? - цікавлюсь у неї.

Вириваю декілька паперових рушників і швидко витираю руки, кидаю вогкий комок у відро для сміття.

-         Хочу вставити тобі розум на місце, - вона намагається говорити грізно, хоче налякати. - А то я бачу ти думаєш не тим місцем, що треба.

-         О, як жорстко почала, - хмикаю до неї, показую, що не боюсь її.

-         Жорстко буде, якщо ти не послухаєш мене і не перестанеш крутитись біля Стаса, - плюється словами і робить ще крок вперед. - Він мій. Ти що не знаєш, що чужого чіпати не можна?

Вона вища, тому мені приходиться підняти голову, щоб заглянути в переповнені емоціями очі. Її пишні груди майже впираються мені у підборіддя, хизується своїми формами.

-         Я думала Стас наш спільний шеф, а не якась річ, котрою можна ділитись, - відповідаю з сарказмом.

Для мене це в новинку. Ще ніколи не сварилась з дівчатами через хлопців. Ох, яке нудне життя виявляється було раніше.

-         Не прикидайся дурненькою, ти знаєш до чого я веду, - вона тикає пальцем мені у ребра. - Ми зі Стасом разом вже більше пів року. Ти навіть не уявляєш, яких зусиль треба прикласти, щоб втримати його біля себе. Він з характером і догодити йому важко. То ж якщо ти думаєш, що покліпаєш своїми великими невинними очима і він буде біля твоїх ніг, то сильно помиляєшся. Скоріш за все він використає тебе декілька раз і викине. То ж будь розумною, послухай моєї поради, тримайся від нього подалі.

Не стримуюсь і заливаюсь сміхом. Вона так впевнено і серйозно висловлює свою промову і навіть не здогадується, що мені байдуже і до неї і до Стаса.

Ліна жмуриться і багровіє. Їй не подобається моя реакція, напевно чекала зовсім на інше.

-         Ти хоч чуєш, що ти говориш? - крізь сміх ледве промовляю, намагаюсь заспокоїтись і не дратувати дівчину ще більше. - Я працюю у нього в барі, він мій шеф. Як по твоєму я можу сторонитись його? Хочеш, чи не хочеш ми будемо перетинатись.

-         Тоді я тобі раджу звільнитись, - задоволено кривить вона губи.

Більше не сміюсь, тепер моя черга хмуритись.

-         А це вже не тобі вирішувати, де і скільки часу мені працювати. Я залишусь тут скільки мені потрібно, - оминаю її і йду до дверей, мені набридла ця розмова. Відмикаю замок і повертаюсь до розгубленої Ліни. - А до твого Стаса я не торкаюсь. А якщо він хоче доторкнутись до мене, то це вже ваші з ним проблеми. Може ти його не задовольняєш?

Я не збиралась цього казати, але якось само вирвалось. Дівчина округлює очі, обличчя її блідне. Їй не приємно таке чути, можливо зачепила за живе. Сама винна, не треба було мене лякати.

Я виходжу з туалету і задоволена собою прямую до зали. І як на зло прямо на моєму шляху стоїть Стас. Ще не хватало його навіженої дівки позаду. Мимоволі оглядаюсь, але її не видно. Чоловік бачить мене і жестом просить підійти. Мить вагаюсь, здається він знає про розмову з Ліною. Коли підходжу він нахиляється до вуха, щоб не перекрикувати музику, і обдає мене своїм приємним ароматом.

-         Я тебе шукав, - дорікає.

-         Я була у туалеті, - виправдовуюсь, про Ліну мовчу.

-         Гаразд, - вже спокійніше говорить. - У Кості в барі візьмеш тацю з напоями і віднесеш у кімнату для привату номер один. Зрозуміла?

Я розгублено дивлюсь на нього.

-         Чому я? - злякано запитую. Там невідома територія, туди я ще не ходила.

-         Тому що я тобі кажу, - сухо говорить. - Іди.

Шеф велів, я виконую. Прямую до барної стійки і беру тацю, котру мені видає Костик. Де знаходяться кімнати для привату знаю, тому прямую туди з незвичним хвилюванням. Навіть не уявляю, що там побачу.

Перед дверима зупиняюсь. Вагаюсь, стукати, чи відразу заходити. Тихо відчиняю двері і заглядаю в середину. Нікого ще немає і я вільно заходжу, оглядаюсь навколо. Тут інтимна обстановка, приємні кольори, приглушене світло і величезне ліжко посеред кімнати. А ліжко для чого? Невже вони тут не тільки танцюють? Ця думка бентежить. Відвертаюсь і бачу широке м'яке крісло біля стіни, поруч маленький круглий столик. Саме туди і ставлю тацю. Все, я своє діло зробила. Чим би вони тут не займались, це не мої справи.

Швидко прямую до дверей і як тільки їх відчиняю, врізаюся у чоловічі груди. З переляку відскакую назад. Невисокий, середніх років чоловік заходить у кімнату і млосним поглядом оглядає мене.

-         Куди поспішаєш? Ми ще навіть не починали, - хижо посміхається і тягнеться до моєї талії. 

Він притискає мене до себе, тулиться носом в волосся, вдихає і задоволено ричить. Мені гидко і страшно, тому швидко від нього відсторонююсь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍