Читати книгу - "Історія світу в 10 1/2 розділах"

є відповідною створінню, яке навіть не має безсмертної душі? Хіба можливо приректи на вічні муки наших підсудних, котрі не мають вічного життя? Цих створінь неможливо відлучити від Церкви, бо вони не є її членами, а апостол Павло заповів нам судити тих, хто з нами, а не тих, хто осторонь.

Тож прошу вас цю справу закрити, суд у ній завершити й, не маючи до означеної черви упередження, закликаю її виправдати й позов до неї вповні відхилити.

Бартоломе Шассене, юриста

Відповідь насельників

Шановне панство, маю честь знову перед вашим поважним судом з’явитися й благати справедливості, як благала царя Соломона нещасна мати повернути їй рідну дитину. Як Улісс перед Аяксом, стану я на прю з оборонцем черви, що мову свою рясно оздобив і прикрасив, аки Єзавель.

Перше він ствердив, що суд не має сили й права судити безчинства тварин у Маміролі, а закінчив тим, що ми буцімто в Господніх очах не є кращими за деревну черву — ні вищі й не нижчі за неї, тож не маємо права суд рядити, подібно до Юпітера, з чийого храму на Тарпейській скелі зрадників скидали. Але ці слова я відкину, як Пан Господь наш викинув міняйлів із храму Єрусалимського, і вчиню це ось як. Чи не є людина вищою за тварин? Чи не ясно написано в книзі Буття про створення тварин, яких Господь створив раніше за людину, що їх призначення — їй служити? Чи не дав Господь Адамові владу над рибами морськими, над птицями небесними й над усякою живою твар’ю, на землі сущою? Чи не дав Адам імена і скотині, і птицям небесним, і всякій звірині польовій? Чи не стверджують панування людини над тваринами Псалмоспівець і апостол Павло? А як же людина, маючи владу над тваринами, не має права карати їх за шкоду? Понад те, право рядити суд над тваринами, котре оборонець шашелі так ревно заперечує, саме Богом людині й надано, як говорить священна книга Виходу. Чи Господь не дав Мойсеєві священний закон «око за око, зуб за зуб»? І чи не сказано також, що коли віл поранить на смерть чоловіка чи жінку, то такого вола належить каменувати й м’яса його не їсти? Тож чи у святій книзі Вихід не чітко викладений цей закон і право? Далі, якщо чий-небудь віл поранить на смерть чужого вола, то живого належить продати й поділити гроші між господарями, і м’ясо мертвого вола також поділити? Чи тим самим Господь Бог не дає людині право судити тварин?

Щодо другого: оборонець черви мовив, що шашіль має поважну причину не з’явитися на суд. Однак покликано її було правильно й відповідно. Її було кликано так, як Август Цезар кликав євреїв до сплати мита. І хіба не послухали його ізраїльтяни? Хто з присутніх тут чинив би перешкоду тварям прибути в суд? Мої скромні позивачі, може, й мали таке бажання і тоді б могли спалити у вогні злощасну ніжку трону, через котру Юґо, Єпископ Безансонський, вдарившись об вівтарну сходину, увередився розумом, — а проте, як праві християни, втримали руку свою й надали той предмет на розгляд поважному суду. Тож якого ворога могли ці тварі зустріти? Шановний оборонець вів мову про котів, що їдять щурів. Однак те мені не відомо, панове, щоби коти пожерли шашіль дорогою до суду, а коли помиляюся, мені на це буде вказано. Ні, лише одне пояснення є відмові обвинувачених прибути в суд очевисто — і то є сліпа і злісна непокора, мовчання ненависне, провина, що палахкотить до небес, неначе кущ, котрий Мойсеєві з’явився, горів і не згоряв, тако же і їхня провина палає і розгоряється щогодини, відколи вони вперто відмовилися прибути.

А третє повім вам таке: було сказано, що Господь створив черву, так як і людину, що дав оній черві на поживу насіння, плоди й дерева — тож що вона намислить з’їсти, на тому, мовляв, і благословення Господнє. То є, власне, головна й посутня заява оборонця шашелі, і відкину її ось так. У священній книзі Буття сказано, що Господь у нескінченному Своєму милосерді й щедрості надав звірині польовій і створінням повзучим на поживу всяке насіння, плід і древо. Він дав древо тим істотам, що призначені їсти деревину, хай то навіть буде й на шкоду і збиток людині. Але Господь дозволу їсти зрубане древо, колоди й дошки не давав. Де у священній книзі Буття дозволено тварям повзучим селитися в рубаному дереві? Чи Господь призначив тому створінню, що прогризло діру в дубовому стовбурі, прогризти діру в Домі Божому? Де у Святому Письмі сказано, що Господь дав тваринам право точити Його ж таки храми? і чи Господь заповів своїм слугам не чинити перешкод тим, хто пожирає Його храми й увереджує розум Його єпископам? Свині, котра з’їсть освячену проскуру, за святотатство повішеній бути — а на тварі, що зробила собі оселю в оселі Господа, гріх не менший.

Далі поведу, без упередження до означених тварей, було сказано, мовляв, Господь створив шашіль так само, як і людину, а на всьому, що Бог створив, — Його благословення, хай яке те створіння може бути лихе й шкідливе. Але чи ж Господь Усемогутній у незрівнянній Своїй мудрості створив отих шкідників, котрі пожирають наші врожаї в коморах, ту шашіль, котра святому храму руйнування чинить? Наймудріші з наших Отців Церкви багато століть вчитувалися в кожен рядок Святого Письма і, аки Іродове воїнство немовлят, вишукували в книгах той розділ, чи рядок, чи слово, де мовилося би про шашіль. Тож звернуся до вельмишановного суду з питанням, посутнім для нашої справи: а чи була деревна черва, сиріч шашіль, на Ноєвому ковчезі? Не сказано у Святому Письмі ні як шашіль сідала на могутнє Ноєве судно, ні як вона висідала. Та й чи могло таке бути, адже чи не з дерева був Ковчег споруджений? Як Господь у віковічній своїй мудрості пустив би на корабель твар, чиї щоденні звички могли призвести до кораблетрощі й лютої загибелі і людей, і всіх Божих створінь? Чи видано таке? Із чого виснувати можемо, що шашіль на Ковчезі присутня не була, а натомість є створінням неприродним і недовершеним, котрого за часів великого бича і руїни Потопу ще не існувало. Де і як ця черва зародилася, те нам не відомо — чи з якого злощасного випадку, чи дією чиєю зловмисною, але злісна й мерзенна її природа видна нашим