Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Я пискнула, коли руки чоловіка обхопили мою голову. Обличчя його стало напруженим, навіть посмішка зникла. А мою голову прорізав раптом такий біль, ніби там усередині все черпаком перевертали.

Прокляття, невже цей теж може до мене в думки проникати? Чи що він зараз робить?! А що як від самого початку знав, про що я думаю? І весь цей час тішився, як і Чорний Лорд. Гади вони тут, якщо так! Але що він робить зараз?!

– Просто розслабся, – трохи відсторонено сказав чоловік. – Чим більше ти опираєшся, тим болючіше.

Ага, розслабишся тут!

– Чому саме не опиратися? – прошелестіла я, відчайдушно чіпляючись за його одяг, щоб не впасти. Ноги підкошувалися від дикого болю.

– Хочу подивитися, що тебе насправді пов’язує з цим собачим сином Атієм.

Прокляття, він ще й у мої спогади зазирнути може? Ні жива ні мертва я дивилася в зосереджене моторошне обличчя і молилася про одне – нехай це якнайшвидше закінчиться. Цікаво, після такого вторгнення в розум я хоч при пам’яті залишуся? Або збожеволію? Уявляю, як «зрадіють» батьки, коли їм замість здорової працьовитої доньки повернуть юродиву неміч. Кней, напевно, від мене відразу відмовиться, так що його до уваги не беру. А от моїм батькам доведеться волочити на собі цей тягар до кінця життя. А потім і сестрі, коли їх не стане. І так шкода стало себе та моїх бідних родичів, що по щоках потекли сльози.

– Все-все, припиняю, – несподівано сказав кішкоокий і відпустив мою голову. – Я вже дізнався про все, що хотів.

– Що ж ви таке дізналися? – намагаючись прийти до тями і відчуваючи себе так, ніби неабияк захмеліла, запитала я.

Усвідомивши, що все ще чіпляюся за одяг клятої нечисті, поспішила відсмикнути руки, і одразу ж земля пішла з-під ніг. Мене в ту ж мить підхопили, не дозволяючи впасти, і притисли до грудей.

– Тихіше-тихіше, дорогенька. За кілька хвилин все пройде.

– Відпустіть мене, будь ласка, – остаточно втративши сміливість, що і до того трималася на волосині, я розревілася.

Він невдоволено підібгав губи.

– Припини! Хіба я тобі заподіяв якусь шкоду?

– А те, що ви в мене в голові копирсалися – це хіба не шкода? – з запалом заперечила я крізь відчайдушні схлипи.

– Могло бути й гірше, – зауважив чоловік.

– Та хто ви такий взагалі? – вибухнула я і спробувала вдарити кулаками по його грудях.

Але відразу знову мало не впала – ноги самі підкосилися. Чоловік підхопив мене і обережно всадив на землю, продовжуючи підтримувати.

– Демон, – він знизав плечима, наче тільки-но зізнався, що якийсь звичайний селянин.

У мене все перед очима закрутилося так, що відчула нудоту. Він вважає, це має мене заспокоїти?! Демон?! Один з тих, хто грішників на багатті підсмажує чи в болоті топить, а то й спочатку шкіру живцем здирає – залежно від злочинів?

Почувся тихий сміх. І я зрозуміла, що клята нечисть безсоромно читає мої думки. Та що ж це таке?! Ну і потрапила ж я в халепу! Навіть у власній голові спокою немає. Кожен зустрічний знає все, про що я думаю!

– Так, не позаздриш тобі, – явно знущаючись, з удаваним співчуттям промовив демон. Потім уже серйозніше додав: – Уявлення смертних про демонів дуже перебільшені. Так, ми більш могутні, ніж ви, але в цілому особливо від вас не відрізняємося. Звичайно, деякі з нас не відмовляють собі в задоволенні проникнути у світ смертних і трохи розважитися. Але там не все так просто... – Він осікся, мабуть, сам здивувавшись, що раптом зі мною розговорився. – Так, гаразд, нам, мабуть, час іти.

– Нам? – якось мені це слово не сподобалось. – Може, ми якось окремо?

– Ні, моя люба, – з чарівною усмішкою заперечив демон. – Я вже давно шукав спосіб відплатити Атію за одну давню образу. Навіть з його золотоволосою красунею плутався. Але тепер розумію, що йому вже давно на неї начхати. Зважаючи на те, що я побачив у твоїх спогадах. Схоже, у цього пихатого кровопивця з’явилася нова слабкість, – промовистий погляд у мій бік чудово дав зрозуміти, кого він під цим словом має на увазі.

– І що ви збираєтесь зі мною зробити? – обмерла я.

– Не хвилюйся. Нічого такого, що б врешті на тебе не чекало в замку Атія, – багатозначно посміхнувся незнайомець.

Усвідомивши, на що він натякає, я жахнулася і спробувала підхопитися на ноги. Звісно, мені це не дозволили і легко придушили опір. Стало тільки гірше, коли мене перекинули на спину та навалилися зверху.

– Мила, якщо так пручатимешся, я навіть до свого замку не відкладатиму, – трохи хрипко сказав він. – Все-таки ти й справді дуже зваблива дівчинка! Чого в Атія не відібрати, так це смаку! Така гарненька мала…

Нахабні гарячі губи ковзнули по моєму підборідді, переміщаючись до губів. Накрили їх і легко придушили опір.

Прокляття, ну чому на мою голову погань одна соромітницька за іншу трапляється?! І цей теж мені язика до рота засунув. А нахабні руки ще й залізли під нічну сорочку і тепер нишпорили по грудях. Від сорому я вже вся палала! Безпорадно здригалася під чоловічим тілом, що притисло мене до землі, і нічого не могла зробити. А що як?.. Гірше все одно не буде! І поки сміливість остаточно не залишила, зімкнула зуби на зухвалому язиці.