Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

— А що я могла зробити? Не могла я його змусити на ній одружитися. Та і її так штовхати прийшлося, з усіх сил, тому бовдуру ще красуню підсовувати. І та обрана сама то свято придумала, я майже не втручалася і нічого в твоєму дорогоцінному лісі не порушила!

Ворона знову клацнула дзьобом. Недобре так клацнула.

— Навіщо тобі це знадобилося? — спитала таким тоном, що акація затремтіла, хоча не була чарівним деревом. — Що ти побачила в своєму дурному змінному дзеркалі, га?

— Воно не дурне! Воно показує варіанти майбутнього.

— Тисячі і тисячі варіантів, дурепа!

— Сама дурепа! А якщо три четверті цих варіантів показують майже одне і те ж? А в останній четверті хоча і не все добре, але є один… ой, навіть не знаю як його назвати, точно не напівкровка. Там навіть капля крові крилатих примішана. О, точно, химер! Є там ось цей химер, бачить те, що не бачать всі інші і єдиний розуміє що потрібно зробити, допоки не стало пізно. Де раніше розуміє, де пізніше, але завжди тільки він бачить ту слабину. Розумієш?

Ворона роззявила дзьоба. Потім сіла на хвіст і дивно каркнула.

— І ти нікому нічого не сказала? — здивувалася.

— Сказала? Вам? Великим, сильним і мудрим? І що б ти зробила? Веліла своєму вічному ельфу одружити нещасного вартового на якійсь там ледь не орчанці? Пам’ятаєш що вийшло, коли ви наказали світлому ельфу віддати свою дочку в дружини темному спадкоємцю? Добре вийшло? Отож. Не втручайся. Не заважай перебирати варіанти і підкидати дурниці. Нехай самі виберуть той варіант, що їм до вподоби. А ті, що нам не допоможуть, я заховаю. В дзеркалі. Вони вже майже примарні. Ще трохи і зовсім зникнуть. Не заважай.

Ворона тільки каркнула.

 

Шановні читачі, автор буде дуже вдячна за вподобайки і коменти. Це нова історія, пишеться впроцесі і коли бачиш, що комусь подобається, воно надихає)) Серйозно надихає, іноді навіть план історії переписується, бо комент наштовхнув на кращу ідею, ніж була досі))