Читати книгу - "Учитель"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я вклонивсь, але знову відмовився. Отож, вона продовжувала:
— Я усвідомлюю, — провадила далі після врочистого ковтка, — я глибоко усвідомлюю всю важливість місії, яку доручила мені моя дорога донька, бо ж ви, певно знаєте, Monsieur, що саме вона завідує пансіоном у сусідньому будинку?
— А я думав, то ви самі, Madame! — хоча цієї миті й усвідомив, що заклад називається пансіон мадемуазель, а не мадам Ретер.
— О, ні! Я тільки веду господарство і пильную слуг — так само, як Madame Пеле це робить для сина — ото й усе. А ви подумали, що я даю уроки, чи не так?
І вона засміялася — й сміялася голосно та довго, ніби ця думка її страшенно потішила.
— Мадам нема чого сміятися, — заперечив я, — бо я впевнений: якщо вона й не дає уроків, то не тому, що не спроможна на це, — і я витягнув з кишені носовичок, змахнув ним із суто французькою галантністю перед носом, водночас вклоняючись.
— Quel charmant jeune homme,[51] — ледь чутно пробурмотіла Madame Пеле. Madame Ретер, будучи менш сентиментальною, адже вона була фламандка, а не француженка, знову лише розсміялася.
— Однак ви небезпечні, — прорекла вона, — якщо можете робити такі компліменти; Зораїда, тобто моя донька, рішуче вас боятиметься, але якщо ви будете гарно поводитись, я збережу вашу таємницю і не розповім їй, який ви підлесник. А тепер послухайте, що вона вам пропонує. Зораїда чула, що ви чудовий викладач, й оскільки хоче мати в своєму закладі лише першокласних учителів — car Zora'ide fait tout соmmе une reine, c’est une veritable maitresse-femme;[52] то доручила мені зайти сьогодні сюди й попитати Madame Пеле щодо можливості вашого працевлаштування. Зораїда дуже обережний генерал — ніколи не наближається, не вивчивши наперед усі підступи. Не думаю, що вона зрадіє, дізнавшись, що я розкрила вам її наміри; адже не просила мене заходити так далеко, але я подумала, що не буде жодної шкоди, якщо видам вам таємницю; Madame Пеле тієї ж думки. Однак будьте обережні та не проговоріться Зораїді; вона дуже розсудлива і завжди ретельно обмірковує свої рішення; навіть подумати не може, що хтось здатен отримувати задоволення від пліток.
— C-est absolument соmmе mon fils![53] — вигукнула Madame Пеле.
— Як змінився світ із часів нашої молодості! — долучилася друга пані, — молоді люди нині мають такі мудрі голови. Але повернімося до справи, Monsieur. Madame Пеле натякне про уроки в пансіоні моєї дочки своєму синові, а він поговорить з вами, й тоді вже завтра зайдете до нас, запитаєте мадемуазель Ретер, і говоритимете про роботу так, ніби оце щойно почули від месьє Пеле, але нізащо не згадуйте мого імені, бо я не хочу, щоб Зора’іда була мною незадоволена.
— Bien! Віеn![54] — перебив я її, бо багатослівне базікання вже починало мене дратувати. — Я пораджуся з месьє Пеле, і все буде так, як ви хочете. На добраніч, Mesdames, — вельми вам вдячний!
— Comment? Vous vous еn allez deja? — вигукнула Madame Пеле. — Prenez encore quelque chose, monsieur; unepomme cuite, des bisquits, encore une tasse du cafe?[55]
— Merci, merci, madame — au revoir, — й, відступивши до дверей, я нарешті вийшов з кімнати.
Діставшись власного помешкання, почав прокручувати в голові події минулого вечора. Загалом це була дивна справа, до того ж, сумнівно залагоджена: дві немолоді жінки перетворили її на щось вельми заплутане; втім, основним почуттям, яке переважало в моїй душі, було задоволення. По-перше, уроки в іншому пансіоні внесли б певне різноманіття у моє життя; до того ж, навчати молодих дівиць — заняття цікаве, а викладати в пансіоні для леді — цілком новий для мене досвід. Окрім того, подумав я, поглядаючи на забите дошками вікно, нарешті я побачу загадковий сад: узрію водночас і ангелів, і їхній Едем.
Глава IX
Звісно ж, месьє Пеле не міг заперечувати проти пропозиції мадемуазель Ретер, адже дозвіл на додатковий заробіток, якщо він нагодиться, був однією з умов, на яких месьє Пеле мене найняв. Таким чином було домовлено, що від завтра я матиму право давати уроки в пансіоні мадемуазель Ретер — чотири рази на тиждень після обіду.
Коли настав вечір, я приготувався вийти, щоб обговорити справу з мадемуазель Ретер; раніше не мав часу це зробити, бо увесь день був зайнятий уроками. Добре пам’ятаю, що перед тим, як вийти з кімнати, подумки запитав себе, чи йти мені у звичайному одязі, чи одягнути щось більш парадне. Нарешті вирішив, що останнього робити не варто.
— Без сумніву, — сказав я сам собі, — це манірна стара діва; а якщо вона дочка Madame Ретер, їй напевно перевалило за сорок; але якби воно було й не так, і вона виявилася молодою й гарною — то я не красень, і жодний одяг не зробить мене таким; отож, я йду так, як є.
Я й пішов, побіжно оглядаючи все навкруги, і коли проходив повз туалетний столик, увінчаний дзеркалом, то узрів у ньому худе обличчя з неправильними рисами, із запалими темними очима під широким квадратним чолом; колір обличчя позбавлений і натяку на рум’янець чи привабливість; лице молоде, але не юне — далеко не той об’єкт, щоб завоювати прихильність леді, й зовсім не мішень для стріл Амура.
Невдовзі я був уже під дверима pensionnat[56]; за хвилю смикнув шнур дверного дзвінка; ще за мить двері відчинились, і я побачив коридор, викладений чорно-білими мармуровими плитами, зі стінами під мармур; у кінці коридору були ще одні скляні двері, крізь які виднілися кущі й газон, що виглядали мило у променях ласкавого весняного сонця, бо то була середина квітня.
Таким було моє перше враження від омріяного саду, але його роздивитися, як слід, я не мав часу; воротарка, ствердно відповівши на запитання, чи вдома хазяйка, відчинила розсувні двері в кімнату наліво і, впустивши мене, зачинила їх за мною. Я опинивсь у вітальні з добротно пофарбованою глянцевою підлогою; крісла та диван закриті білими чохлами; порцелянова грубка вилискувала зеленим кахлем; на стінах висіли картини у позолочених рамах; на камінній поличці стояли золочений годинник з маятником та інші дрібнички; зі стелі звисала велика люстра; обстановку довершували дзеркала, консолі, муслінові завіски та прегарний стіл посередині кімнати. Все довкруж сяяло чистотою, але кімнаті не вистачало б тепла, якби не ще одні двері, розчинені навстіж, за якими була менша й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учитель», після закриття браузера.