Читати книгу - "Пробуджені фурії"

135
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 158
Перейти на сторінку:
Мені все одно, чуєте? Якщо ми не обскачемо чергу, то не виберемося звідси до завтра. А це капець як недобре. Якщо хтось із вас забув, то нагадаю, що запах від Яди невдовзі стане антисоціальним.

Кійока відвела погляд. Ласло з Орром бурмотіли в залишки свого супу з місо.

— Хтось піде зі мною?

Тиша й потуплені погляди. Я озирнувся, а тоді випростався, розкошуючи в новій для мене відсутності болю.

— Аякже. Я піду. Той Курумая ж не кусається?

Вигляд він мав такий, ніби міг і вкусити.

Якось на Шарії я мав діло з одним вождем кочівників, таким шейхом, чиє багатство було розпихане по базах даних на всій планеті, який проводив свої дні за тим, що випасав напіводомашнених генетично адаптованих бізонів й жив у наметах на сонячній енергії по всьому Джаханському степу. Прямо чи непрямо йому присягала на вірність сотня тисяч степових кочівників, і всі, хто сидів з ним у наметі, відчували, яка в ньому зосередилася верховність.

Шіґео Курумая був блідішою варіацією такої постаті. Він домінував у командній бульці з такою самою стислогубою, гостроокою силою, і це при тому, що сидів за столом із купою встановленого обладнання й оточений фалангою списантів, що обступила його, чекаючи на своє призначення. Як і Сильва, він був чільником, — чорне з сивиною, заплетене волосся не приховувало центрального дроту, скрученого в самурайському стилі, що застарів на тисячу років.

— Особливе призначення, дайте дорогу, — Сильва вганялася плечем між іншими списантами. — Дайте дорогу. Особливе призначення. Чорт забирай, та розійдіться ж ви хоч трохи. Особливе призначення.

Вони бурчали й розступалися, і так ми пройшли наперед. Курумая майже не відвернувся від співрозмовників — трьох списантів, зачохлених у стрункі молоді тіла, в яких я почав упізнавати прудкорибський стандарт. Його обличчя було незворушне.

— Мені нічого не відомо про ваше особливе призначення, Ошіма-сан, — тихо сказав він, і списанти навколо нас вибухнули гнівом. Курумая по черзі поглянув на кількох із них, і гул стих. — Як я сказав…

Сильва показала заспокійливий жест.

— Знаю, Шіґео, знаю, що не маю такого призначення. Але я хочу його. Я пропоную «Пролаз» добровольцями на зачистку після каракурі.

Народом знову прокотився гул, але цього разу притамований. Курумая насупився.

— Проситеся на зачистку?

— Я прошу дозволу пройти. Мої хлопці й дівчата вдома позалазили в недобрі борги, і хочуть почати заробляти ще вчора. Якщо це значить ходити він дверей до дверей, ми візьмемося й за це.

— Спочатку знайди, де в цієї черги срака, і стань там, курво, — сказав хтось позаду нас.

Сильва трохи напружилася, але не розвернулася.

— Я чогось так і уявляла собі твою реакцію, Антоне. Теж хотів зголоситися, га? Прогуляй свою банду від будинку до будинку. Чогось мені здається, що вони тобі за це не подякують.

Я озирнувся на скупчених списантів і знайшов Антона, здорового бикуватого хлопця з гривою чільника, розфарбованою в півдюжини вкрай конфліктних кольорів. В очах він носив лінзи, що уподібнювали зіниці до підшипників, а під шкірою його слов’янських вилиць видніли прожилки дротів. Він легенько сіпнувся, але не ступив до Сильви ані кроку. Перевів металево-сірі очі на Курумаю.

— Ну ж бо, Шіґео, — усміхнулася Сильва. — Не кажи, що весь цей народ стоїть у черзі за призначенням на зачистку. Ну скільки бувалого люду зголоситься на таке лайно? Ти пошлеш на цю роботу зелень, бо заради грошей ніхто інший на таке не піде. Я підношу тобі цінний дар, і ти це знаєш.

Курумая оглянув її згори вниз, а тоді відпустив кивком трьох прудкорибів. Вони неохоче відступили. Голомапа блимнула й зникла. Курумая сперся на спинку крісла і впер погляд у Сильву.

— Ошіма-сан, минулого разу, коли я випустив вас поперед розкладу, ви знехтували отриманими обов’язками й зникли на півночі. Звідки мені знати, що ви не вчините так знову?

— Шіґу, ти послав мене до купи брухту. Хтось устиг туди раніше, і нам вже нічого не залишилось. Я ж розповідала.

— Так, коли ви нарешті знайшлися.

— Ой, ну сам уяви. Як мені списати те, що вже до мене рознесли на друзки? Ми чухнули, бо там ані буруб’яха не лишилося.

— Це не відповідь на моє питання. Як я можу вам довіряти цього разу?

Сильва театрально зітхнула.

— Господи, Шіґу, сам прикинь. У тебе є вільний патлатий спеціаліст. Я пропоную тобі послугу за можливість швидко рубонути грошви. Інакше мені доведеться чекати, поки десь післязавтра надвечір прийде моя черга, а ти на зачистку не назбираєш нікого, крім зелених гребінців, і всі програють. Яка-сяка з цього користь?

Одну довгу мить ніхто не ворушився. Тоді Курумая глянув убік на один з предметів на столі. Над ним ожила котушка.

— А хто цей синт? — спитав він мимохідь.

— Ох, — Сильва помахала руками в стилі «А, познайомся з Б». — Новобранець. Мікі Передчутливий. Резервна артилерія.

Курумая звів брову.

— Звідколи це Орр потребує чи просить допомоги?

— Експеримент. Моя ідея. — Сильва променисто всміхнулася. — Як я бачу, там підмога ніколи не буває зайвою.

— Може й так, — Курумая звернув погляд на мене. — Але твій новий друг ушкоджений.

— Просто подряпина, — сказав я йому.

Котушка перемінилася кольорами. Курумая відвів погляд, і біля її верхівки запалахкотіли фігури. Він знизав плечима.

— Гаразд. За годину будьте зі спорядженням біля головних воріт. Отримаєте стандартну технічну платню за день плюс десять відсотків надбавки за вислугу. Найкращі умови, що в мене є. Додаткові премії за ліквідації — згідно з затвердженим табелем.

Вона ще раз обдарувала його усмішкою.

— Нам якнайліпше підходить. Ми будемо готові. Приємно знову мати з тобою справу, Шіґео. Ходімо, Мікі.

Коли ми вже розвернулися, щоб іти, її обличчя сіпнулося від вхідного потоку. Вона роздратовано і рвучко обернулася до Курумаї.

— Так?

Він люб’язно всміхався до неї.

— Просто щоб усе було зрозуміло, Ошіма-сан. Ви будете підв’язані до схеми разом з іншими. Якщо знову надумаєте накивати п’ятами, я дізнаюся. А тоді заберу ваші допуски, і вас притягнуть назад, навіть якщо мені доведеться посилати по вас цілу команду зачистки. Якщо хочете, щоб купка зелені арештувала вас, а тоді притягла сюди за шкірку, просто спробуйте, чи я не жартую.

Сильва знову зітхнула, сумно похитала головою і пройшла крізь юрбу списантів. Коли ми проминали Антона, він вишкірився.

— Технічна платня, Сильво, — гигикнув він. — Скидається на те, що ви нарешті знайшли свій рівень.

А тоді він здригнувся, його очі засіпалися й вибалушилися, а обличчя втратило міміку, коли Сильва сягнула до його голови й щось там викрутила. Антон похитнувся, і його сусід у

1 ... 19 20 21 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пробуджені фурії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пробуджені фурії"