Читати книгу - "Пробуджені фурії"

черзі мусив притримати його за плече, щоб не впав. Він видав звук, як бойова почвара, яку добряче угріли. Пришиблений, набухлий гнівом голос.

— Драна…

— Відлізь, чума болотяна, — її лаконічна відсіч тяглася за нами хвостом, поки ми не вийшли з бульки.

Вона навіть не глянула в його бік.

Розділ сьомий

Ворота були суцільним бруском сірої сплавної броні сім метрів завширшки й десять заввишки. Обабіч них, на двох двадцятиметрових баштах із робовартовим обладнанням нагорі, були встановлені антигравітаційні підйомники. Якщо досить близько стояти до сірого металу, можна почути невпинне шкрябання живого дроту з іншого боку.

Добровольці-зачисники Курумаї стояли під воротами малими купками, розбавляючи приглушену балачку короткими спалахами гучної бравади. Як і передбачала Сильва, більшість із них була молода й недосвідчена, і обидві ці риси чітко проявлялися через незграбність, з якою вони поводилися зі своїм обладнанням, і те, як вони зиркали довкола. І вбогий набір залізяччя в їхніх руках теж справляв не хтозна-яке враження. Озброєння переважно скидалося на застаріле й списане, а на всю компанію назбиралося не більш як десяток транспортних засобів для перевезення половини з присутніх п’яти десятків списантів, і більшість навіть не мала грав-ефекту. Виходило, що решті випадало проводити зачистку пішки.

Чільників було мало, і вони були розпорошені.

— Так завжди, — м’яко сказала Кійока. Вона сперлася на ніс гравіжучка, на якому я сидів, і склала руки на грудях. Маленький транспорт легко гойднувся на паркувальній подушці, і я накрутив поле сильніше, щоб компенсувати збільшене навантаження. — Розумієш, у більшості зелені нема за душею бодай скількись грошей, і молодняк вступає у гру практично без жодної гадки про системи. Вони намагаються зачистками заробити грошви на покращення та ще, може, якоюсь легкою здобиччю на краю Нечищеного. Якщо їм пощастить, вони добре дають собі раду, і хтось їх помічає. Можливо, якась із команд візьме їх до себе, щоб замістити втрачених.

— А коли ні?

— Тоді вони відрощують власне волосся, — засміявся Ласло від розкритої сідельної сумки, в якій він порпався на одному з двох інших жучків. — Правильно, капітане?

— Еге ж, саме так, — у голосі Сильви почулася кисла нотка.

Стоячи біля третього жучка в компанії Орра, вона знов намагалася зробити так, щоб Ядвіга була схожа на живу людину, і це напруження давалося взнаки. Мені й самому цей процес не дуже подобався — у нас на одному з жучків їхав мертвий списант, але керувати ним через другі руки було за межами керівних можливостей Сильви, тож Яда сиділа в мене за спиною. Якби я зліз, щоб почекати відкриття воріт стоячи, а вона залишилася сидіти, це виглядало б дивно, тому я не злазив. Сильва зробила так, що однією рукою труп приязно обійняв мене за плече, а іншу поклав мені на стегно. Час від часу голова Ядвіги поверталася в інший бік, і її обличчя у сонячних окулярах викривляла подоба усмішки. Я намагався вдавати невимушеність.

— Не треба слухати Ласа, — порадила мені Кійока. — Навіть із двадцяти зелених навряд чи знайдеться один, що зможе стати чільником. Звісно, вживити дроти в голову може кожен, але більшість від цього просто здуріє.

— Атож, як наш капітан, — Ласло розібрався з однією сідельною сумкою, замкнув її й перейшов на інший бік жучка.

— Буває так, — терпляче пояснювала Кійока. — Шукаєш когось, хто здатен витримати напругу, і кооперуєшся з ним. Скидаєтеся грошима, щоб заплатити за його волосся та ще базові прибамбаси для всіх інших — і вуаля. Нова команда. На що це ти дивишся?

Останнє — до молодого списанта, що підійшов ближче, аби заздрісно роздивитися наші гравіжучки й навантажене на них обладнання. Від тону Кійоки він трохи відступив, але голод на його обличчі не зник.

— Модельний ряд «Дракуль»? — сказав він.

— Правильно, — Кійока простукала кісточками по панциру жучка. — Серія «Дракуль-41», тільки три місяці як випущений міллспортською фабрикою, і все, що ти чув про нього — на сто відсотків правда. Захищені двигуни, внутрішнє положення ЕМП-частинкової батареї, динамічне рідинне екранування, інтегровані смарт-системи Нухановича. Що б не спало тобі на думку — тут є все.

Ядвіга крутнула головою в напрямку молодого списанта, і я так зрозумів, що мертві губи знову намагаються вишкіритися. Її рука перемістилася з мого плеча на бік. Я трохи пересунувся на сидінні.

— І що воно коштувало? — спитав наш новий прихильник. Позаду нього потроху зібралася невелика юрба технофанатів-однодумців.

— Більше, ніж будь-хто з вас заробить за рік, — Кійока помахала рукою. — Базова комплектація починається зі ста двадцяти штук. А це не базова комплектація.

Молодий списант підступив на кілька кроків.

— А можна мені…

Я штрикнув його поглядом.

— Ні, не можна. Я на ньому сиджу.

— Підходь до мене, малий, — Ласло постукав по панциру жучка, з яким саме вовтузився. — Дай спокій голубочкам — їх обох надто штормить після вчорашнього, тож ввічливості від них не чекай. Я покажу тобі цей. Дам тобі про що мріяти на наступний сезон.

Сміх. Групка зелені перетекла у бік запрошення. Ми з Кійокою обмінялися поглядами полегшення. Ядвіга поплескала мене по стегну й примостила голову мені на плече. Я зиркнув на Сильву. Позаду нас прокашлялися гучномовці.

— Розблокування воріт за п’ять хвилин. Леді та джентльмени, перевірте свої мітки.

Виття гравімоторів, легкий скрип не дуже синхронізованих рейкових з’єднань. Ворота смикнулися вгору на передбачений двадцять один метр, і списанти потупцяли або поїхали, залежно від фінансів, у простір за ними. Живий дріт скрутився й позміївся геть від чистого поля, яке згенерували наші мітки, наростаючи з боків неспокійним живоплотом вище людського зросту. Ми рухалися розчищеною дорогою, а ті переплетені стіни ходили обабіч нас хвилями, як текстура з поганого сну після таке.

Трохи далі павучі блоки почали перебирати численними лапами, вловивши наближення полів навколо наших міток. Коли ми підійшли ближче, вони підняли свої масивні багатогранні тіла з потрісканого вічнобетону і розбіглися в боки, продемонструвавши запрограмовану поведінку «блокувати й чавити» задом наперед. Я їхав між ними й не спускав з них ока. Одного вечора на Домі Хунь я сидів за укріпленнями Кванського Палацу і слухав зойки, поки отакі машини стирали на порох усю набіглу хвилю повсталих техноніндзів. Які б вони не були неповороткі, сліпі та мляві, часу їм на це знадобилося небагато.

За п’ятнадцять хвилин обережного руху ми проминули лінії захисту плацдарму й лийнули нерівним потоком на вулиці Драви. Тверде покриття пристані поступилося місцем засипаним уламками міським магістралям і подекуди — неушкодженим багатоквартирникам заввишки в середньому з двадцять поверхів. Усі вони