Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Що?! — не повірила своїм вухам Ліїн.

— Це хоча б на якийсь час позбавить мене її уваги, — пояснив капітан.

— А то вона намагалася поселити свою дочку поруч із будинком капітана у столиці. Не складно здогадатися з якою метою. З цієї дами станеться найняти дужих слуг, які перекинуть її доньку через паркан, а потім затягнуть у ліжко до капітана, і свідків приведуть, — сказав Айдек, чим заробив невдоволений капітанський погляд.

Ліїн мимоволі посміхнулася. Співчуття до капітана проявляти себе не поспішало.

— Ви підете зі мною, — сказав капітан.

— Ні, тому що там мене ваша пані Мелінія і спробує отруїти, — відмовилася Ліїн.

— Підете, — ні крапельки не пройнявся її відмовою капітан, — і поводитиметеся скромно і тихо. І не будете відходити від Айдека.

— І не буду нічого їсти і пити, — пробурмотіла Ліїн. — А краще з порога поясню, що я не наречена.

— Не поясните. Бо в такому разі ви випадково втопитеся по дорозі до столиці, — сказав капітан.

— А як же ваш адмірал із його безголовим сином?

— А ми вже маємо свідка, який вас бачив, і зможемо довести, що вас втопили вороги.

Ліїн здивовано подивилася спочатку на капітана, потім на охоронця. Обидва відповіли спокійними поглядами.

Дівчина знизала плечима і пішла переодягатися в пристойну капітанську наречену і думати, чим закріпити зачіску. І ні, вона не повірила в утоплення. Але кинути в якомусь неприємному місці на зразок в'язниці розлючений капітан цілком міг.

А ще в нього була клітка з-під кішки у трюмі.