Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

4 (2)

На Ліїн, котра переплела волосся з бантом з пакунка, і одяглася скромно і майже елегантно, капітан подивився з великою недовірою. Мабуть сумнівався, що дівчину у спідниці з яскравими червоними квітами видавати за свою наречену було такою вже гарною ідеєю. Чи сумнівався в переконливості Ліїн. А може взагалі в тому, що йти в гості варто.

Ліїн випросталася, гордо скинула підборіддя і постаралася крокувати повільно та елегантно. Марк чомусь пирхнув, а Айдек підморгнув і широко посміхнувся.

Хазяї будинку, до якого капітана Веліверу та Ліїн донесли в паланкіні четверо сильних хлопців, чиїхось там слуг, збільшенню числа гостей не зраділи. І якщо на Айдека в шкіряному жилеті на голе тіло, що прийшов слідом за паланкіном літня жінка подивилася з деяким збентеженням, то на Ліїн дивилася спочатку з подивом, а потім невдоволенням.

— Пані Мелінія, — проворкував капітан, ввічливо схиливши голову. — Ви, як завжди, прекрасні.

Ліїн з цікавістю подивилася на прекрасну пані і зрозуміла, що має якісь інші стандарти краси. Достойна мати дочки з дивацтвами була висока, як каланча. В обхваті вона могла посперечатися з бочкою для питної води, а свій чудовий стан задрапірувала блакитним шовком, причому у кілька шарів. І була схожа на перевернутий бутон невідомої квітки. Дуже великої квітки.

З обличчям гідній матінці теж не дуже пощастило. Таке квадратне і важке підборіддя дуже підійшло б якомусь генералові. Ніс, навпаки, був тонкий, та ще й кирпатий. Очі мало того, що близько посаджені, то ще й дивляться неприємно. Якщо донька схожа на маму, то там і без розумового захворювання охочих одружитися було б небагато.

— Хочу представити вам свою наречену Ліїн, — продовжив воркотіти капітан.

Ліїн теж схилила голову та спробувала видати чарівну усмішку. І, мабуть, щось вийшло, бо гідну пані спочатку перекосило, а потім розтягло її губи в оскалі у відповідь. Якби Ліїн була лякливіша, після цього оскала підхопила б спідницю і втекла, кричачи про невідому хворобу, яка вразила мешканців будинку.

— А моя безцінна донька так на вас чекала, — зі скрипом почала заготовлену промову господиня будинку.

— Я сподівався, що на мене ваш племінник чекає, — зізнався Велівера, чим заслужив невдоволений погляд.

— Цей ледар? — щиро здивувалася Мелінія. — Був десь.

Вона навіть озирнулася, але племінника за спиною не було, і жінка знову посміхнулася.

— Моя бідна донечка так на вас чекала, вона вас навіть намалювала. У неї до вас особливе ставлення. Те саме. Ви ж розумієте?

Суворий капітан вдав, що не розуміє.

А потім якось так вийшло, що він втік, пішовши шукати племінника Мелінії, а Ліїн залишилася розважати дивну дівчину. Добре хоч не одна. Айдек теж залишився.

Хазяйка будинку, чи змирилася її з існуванням у перспективного нареченого, чи вирішала пробудити в ній жалість, але вужем вилася навколо дівчат і тріщала без упину, все пояснюючи.

— А ось це Астрочка намалювала два роки тому. Ми тоді їй нові кисті купили, спеціальні, з хвоста якогось звірятка.

Перед Ліїн була відразу виставлена картина в половину її зросту. Що там було намальовано, гостя не зрозуміла, але найбільше було схоже на труп собаки, на який упало щось важке.

— Гарно, правда? — голосно прошепотіла Мелінія Ліїн у вухо.

Дівчина невпевнено кивнула і була потягнута за руку до чергового шедевра. Цього разу ніби повішена кішка, хоча господиня запевняла, що це портрет її старшої дочки.

Айдек дивлячись на це дійство, то кашляв, то видавав якісь дивні звуки. Ліїн підозрював, що він так намагається приховати сміх. Геніальна художниця на демонстрацію своїх шедеврів дивилася байдуже і жалю не викликала. Занадто вона була вгодована для жалю, щоката та одягнена добре. Те, що дівчина не в своєму розумі, було зрозуміло одразу. На звернення вона майже не реагувала. Час від часу починала щось бурмотіти і м'яти в руках хустинку. Потім узагалі підійшла до Айдека і стала тицяти пальчиком у його м'язи на руках, з дитячою безпосередністю цікавлячись, що воно таке, матінка її ледве відтягла і веліла дикунові не маячити в дочки перед очима. Більшість часу Астра просиділа в кріслі, розгойдуючись з боку в бік. І, схоже, крім м'язів Айдека її взагалі нічого не цікавило.

Потім матінка, що встигла захопитися доччиною творчістю, згадала навіщо Ліїн сюди привела, і видала повну туги промову про те, що без чоловіка її Астрочка зав'яне і помре. Астра в'янути і вмирати явно не збиралася, а про те, що існує така річ, як заміжжя, взагалі не підозрювала.

Ліїн щосили посміхалася і проклинала капітана, котрий кудись запропастився. Їй взагалі починало здаватися, що він її тут покине. І це буде гірше за в'язницю, і навіть клітки з-під плямистої кішки. Тому що поряд з божевільною дівчиною Ліїн теж дуже швидко збожеволіє і стане на пару з Мелінією захоплюватися геніальними картинами.

Можливо, це був план капітана.

А може він хотів показати, що на кораблі Ліїн не так і погано.

Або мстився за покупки.

Загалом, ідей у Ліїн було багато і всі трохи дивні.

***

Капітан в той час, поки Ліїн розважали переглядом картин, намагався придушити франтуватого молодого чоловіка. Душитися ця людина не хотіла, тому чинила опір, але виходило у нього не дуже добре через нетверезість і досить витончену статуру.

— Ти розумієш, що ти накоїв? — шипів капітан, втискаючи нещасного в стовбур клена.

— Я випадково проговорився, — прохрипів хлопець. — Ми в карти грали, пили, і розмова якось так зайшла…

— Ідіот! Ти не мав права нікому розповідати про те, хто і якими силами полює на ці прокляті пластини! Ти свідок, розумієш? Тобі взагалі базікати не можна, бо відірвуть голову, як курці. Тобі, де сказали сидіти? У мамки під спідницею! І вилазити звідти не веліли! Он один уже виліз і без своєї дурної голови залишився. Ти хочеш повторити його долю?

— Хто виліз? — спитав хлопець.

— Не має значення, — люто сказав капітан. — Тобі треба турбуватися про себе. Я вчора отримав листа, в якому мене наполегливо просили змінити маршрут і відвезти тебе до Білої Фортеці. Тому що ти, балакучий ідіот, зізнався, що знаєш про пластини. Мало того, ти назвав кораблі, частину кораблів, але цього вистачило. Як думаєш, багато людей могло після цього не додуматися, що це ти підслухав Баледову розмову з Ралицею і це тебе ганяли по дахах?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍