Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"

звідси. Може, навіть за межами Індії. Яке добро він може зробити людям, якщо гнитиме за ґратами у Мандалаї? Вам же відомо, що боротьба позбавила його здоров’я. Він уже немолодий. Боюся, що в’язниця його доконає.

На обличчі жінки промайнула тінь вагань, але тут відчинилися двері. Вони з Не Здавайся з надією повернулися на звук, але замість Даса увійшла покоївка з чаєм та бенгальськими солодощами. Поставила все на столик перед господинею і почала розливати чай.

— Що ти від мене хочеш? — сказала місіс Дас.— Твій какі мене не слухатиме. У таких справах він нікого не слухає, крім Магатми, а останнім часом навіть і на нього не зважає.

Туга застигла на обличчі Не Здавайся нерухомою маскою, і мене вразило, як він постарішав за останні дванадцять місяців. Молодий самозакоханий ідеаліст, якого я зустрів понад два роки тому, швидко подорослішав, змушений вибирати між любов’ю до родини й спільноти і любов’ю до роботи та своїми особистими переконаннями, що те, що він робить, правильне та етичне. Розірвати це коло виявилося неможливим, і, оскільки його майже відлучили від рідних і близьких, він був у місті таким же самотнім, як і я.

Кажуть, що людина не острів, але деяких із нас доля чи обставини змушують стати островами. Я був таким шматком суші, і Не Здавайся рухався в тому ж напрямку.

Покоївка поставила перед нами горнятка. Місіс Дас узяла одне і зробила ковток.

— Якщо хочеш, щоб він передумав, поговори з Субхашем.

— З молодим Босом? — вирвалося у мене.— Але він спить і бачить, щоб його заарештували.

— Його — можливо,— відповіла жінка.— Але він вклоняється перед моїм чоловіком. І бажання вберегти його від зла переважує прагнення бути заарештованим самому.

— Кого це збираються заарештувати? — пролунав знайомий голос.

Двері вкотре відчинилися. Ми з Не Здавайся підвелися, увійшов Дас, легковажно посміхаючись, вбраний у дхоті та сіру накидку. Дивлячись на нього, важко було повірити, що це не старий добрий дядечко, а де-факто лідер мільйонів провінціалів. За ним ішов Бос, і вигляд у нього був серйознішим, як це буває у молодих і недосвідчених. Саме так виглядав і Не Здавайся, коли ми з ним познайомились; таким був і я до війни, яка вибила з мене всі дурниці.

— Капітан Віндгем прийшов попросити тебе відкликати демонстрацію,— промовила місіс Дас, коли чоловік наблизився до неї.— Може, тобі варто послухати, що він хоче сказати.

Вогник в очах Даса згас. Він легенько потиснув її руку і жестом запросив нас сідати.

— Вибачте мене, джентльмени,— сказала Басанті Дас.

Вибачившись і лишивши чай недопитим, вона попрямувала до дверей. Дас зайняв місце, яке звільнила дружина, Бос продовжував стояти за кілька кроків позаду старого юриста.

— Отже, капітане Віндгеме,— почав Дас,— ви прийшли з черговою місією від лорда Таггарта?

— Я тут за дорученням комісара, сер, щоб попросити вас відкликати протести біля моста вдень і попередити, що будь-яка спроба перекрити вільний рух транспорту каратиметься законом з усією суворістю.

Дас ввічливо вислухав.

— Дякую, капітане. Будь ласка, передайте комісарові, що я буду радий задовольнити його прохання за умови, що він скасує своє розпорядження про заборону Конгресу волонтерів сьогодні до опівдня.

— Це неможливо, каку,— завважив Не Здавайся.— Наказ отримано з Делі.

— Але,— додав я,— ваше прохання ми перекажемо.

— Тоді ми з вами у безвихідному становищі,— сказав Дас.— Чи, може, ви запропонуєте якусь іншу альтернативу?

— Можливо,— припустив Не Здавайся,— ви перенесете демонстрацію в інше місце? Де можна висловити своє незадоволення, не провокуючи владу. Скажімо, на майдан.

За спиною Даса гмикнув Бос. Дас підняв руку, закликаючи до тиші.

— Звісно, ми могли б це зробити, Сурене, але це протирічить цілям ненасильницької неспівпраці. Провокувати владу — наша робота. Інакше в чому сенс? Ми не можемо нападати і не можемо дозволити уряду просто ігнорувати нас, поводитись як завжди.

В усьому цьому був якийсь абсурд. Ми з Дасом сидимо у вітальні особняку в Південній Калькутті, п’ємо чай і спокійнісінько висуваємо один одному вимоги, прекрасно усвідомлюючи, що жоден із нас не може піти на компроміс і відвернути катаклізм, який, безперечно, за кілька коротких годин приведе до насильства, масових арештів і смертей. Усе одно що мчати до урвища в автомобілі, у якого відмовили гальма. Ми обидва усвідомлювали, що саме наближається, і досі мали час вистрибнути, але жоден не мав можливості хоч щось удіяти.

Зі складок дхоті Дас витяг носову хусточку, підніс до рота і закашлявся.

Не Здавайся поруч зі мною розхвилювався. Він стиснув руку в кулак і вдарив об долоню іншої.

— Якщо ви продовжуватимете в тому ж дусі, каку, арешти проводитимуться в такому масштабі, якого не знали від початку року. Батьків відриватимуть від родин, синів кидатимуть під замок і депортуватимуть. Таких наслідків ви бажаєте? — запитав він.— Невже нам не досить тягот?

— Тяготи — частина будь-якої боротьби, Сурене,— доброзичливо відповів старий.— Лише такою жертвою ми створимо нову та достойну Індію.

Жертв і тягот я набачився в окопах, тож знав, що все це, звісно, дурниці, але старий, схоже, в це вірив. Так і мусить бути. Як іще можна виправдати страждання, яких зазнало стільки людей, що відгукнулися на заклик Магатми?

— Будь ласка, подумайте про своє здоров’я, каку,— благав Не Здавайся.— У тюрмі вам не місце.

Дас підняв указівний палець.

— Я не був би в цьому такий упевнений, Сурене. Можливо, ув’язнення в британській тюрмі — найпереконливіша заява, яку тільки можна зробити.

Не Здавайся у відчаї повернувся до Боса.

— Будь ласка, поговори з ним, Субхаше бабу. Яка користь від того, що він помре у в’язниці?

Бос рвучко вдихнув, але не сказав нічого.

— Джентльмени,— заявив Дас, підводячись. У голосі його забриніли нові, сталеві нотки.— Якщо більше нічого немає, прошу мене вибачити. День сьогодні обіцяє бути дуже напруженим. Можливо, для всіх нас.

Я подякував йому за час і пішов до дверей.

— Капітане,— пролунало за спиною,— будь ласка, перекажіть лорду Таггарту мої найкращі побажання.

Ми вийшли на зимове сонце і повернулися до автівки, що на нас чекала. Водій стояв, притулившись до капоту, з сигаретою в руці, про щось замріявшись. Побачивши нас, він рвучко виструнчився і кинув недопалок на землю, а тоді опанував себе і відчинив задні дверцята з гідністю лакея в палаці віцекороля.

Доки ми сідали, з-за рогу, хитаючись, вирулив на велосипеді місцевий поліціянт