Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

Васільєв розповів про дуже цікаві досліди, які він проводив до війни. Розповідав і про розгром радянських парапсихологів за Сталіна. Я запитав у нього про телепатичні експерименти на американському підводному човні «Наутілус», про які писала радянська преса. Васільєв сказав, що у нього є достовірні дані про те, що повідомлення про ці експерименти вигадали західні журналісти, але він вважає за доцільне посилатись на них, щоб зацікавити державу телепатією (якщо радянська влада дізнається про те, що американські військові зацікавились телепатією, то обов’язково організує телепатичні лабораторії. І справді згодом було створено декілька засекречених і напів-засекречених лабораторій).

Наприкінці 1961 року я отримав листа від чехословацького парапсихолога Мілана Різла. Він повідомляв, що приїде на три дні до Києва і хотів би виголосити доповідь про парапсихологію, а також обмінятись думками про різні її аспекти.

Я згадав про це у розмові з секретарем комсомольського бюро курсу. Той затривожився і запропонував поговорити з партійним організатором факультету, щоб подумати, як прийняти чеха. Парторг розгубився — все-таки іноземець — і зателефонував у райком партії. Ті, мабуть, також не знали, що сказати і зателефонували у КДБ. Ну, а ці вже напевно все знали. Мене викликали у ректорат університету, де через півгодини я зустрівся з кагебістом Юрієм Павловичем Нікіфоровим. Той розпитав мене про листування з Різлом, а потім пояснив, що хоча Чехословаччина — й соціалістична країна, та все-таки Різл — іноземець, а отже, може виявитись підозрілою особою. Він запропонував усі три дні телефонувати до нього, до Нікіфорова, і повідомляти, де ми перебуваємо, а також розповідати про те, що Різл говорив у розмовах.

Повідомляти про розмови я, звичайно, не збирався, але телефонувати, на жаль, погодився (моральні мої принципи тоді були все ще «соціалістичні»). Нікіфоров попросив також, щоб я не відходив від Різла ні на крок.

Перша фраза, яку сказав Мілан Різл: «Я тут лише три дні і хотів би, щоб ми були увесь час разом». Я про себе розсміявся — бажання КДБ, моє і Різла були однакові. Різл виявився дуже симпатичною людиною, безмежно закоханим у парапсихологію. Його не цікавила ні політика, ні література. Не Різл, а я починав розмови на політичні теми, але він виявився до них байдужий. Розмови з ним були такі цікаві, що три дні промайнули дуже швидко.

Ми блукали по Києву, розмовляли про парапсихологію, дивились на архітектуру міста. Цілком випадково я помітив, що ми постійно зіштовхуємось з однією і тією самою особою. Я здогадався. Це був перший у моєму житті шпиг.

Я телефонував до Нікіфорова регулярно.

На вокзалі, коли я проводжав Різла, я знову побачив те саме обличчя шпига. Це трохи лоскотало нерви, було цікаво (як у детективах!).

Наступного дня я зустрівся з Нікіфоровим. Він вислухав мою розповідь про Різла (парапсихолог, говорить тільки про парапсихологію і т. д) і спитав, чи не помітив я в Різла чогось підозрілого. І тут мені захотілось познущатися з цього бовдура. Я сказав, що за нами увесь час ходила якась людина, і висловив підозру, що це англійський чи американський шпигун. Нікіфоров сказав, що це мені, мабуть, здалось. Він запропонував мені написати доповідну про парапсихологію для КДБ. Я згодився. Наприкінці розмови він спитав, чи не знаю я такого-то студента. Я здогадався, що він хоче завербувати мене у таємні співробітники і підкреслено твердо заявив, що не знаю. Він спитав про іншого студента. Я відповів те саме. Він здогадався, і розмова завершилась.

Доповідну я написав. У ній я намагався об’єктивно описати, що відбувається у парапсихології, негативно відгукнувся про яснобачення, телекінез і т. д. Особливо наголосив на тому, що телепатію можна застосовувати у військовій справі. На той час я розумів, що ми живемо у поганому суспільстві, але вважав, що існує загроза війни з боку імперіалістичних держав, а тому треба все робити для того, щоб зміцнити військову могутність держави. Зараз я радісно думаю про те, що всі мої ідеї про військове застосування телепатії нереальні. У «Заповіднику імені Берії» Валентина Мороза йдеться про те, як капітан Круть сказав, що мріє навчитись читати думки політв’язнів. Слава Богу, телепатія їм у цьому не допоможе.

Декілька років після нашої зустрічі ми з Різлом листувались. Він присилав свої статті. За розроблення методу тренування телепатичних здібностей його нагородили міжнародною премією з парапсихології.

Здається, 1966 року московські парапсихологи повідомили мене, що Різл втік у США (я сподівався, що прочитає мою книгу в Америці й відгукнеться, навіть передавав кимось листа в Дюкський університет… Він справді був весь у науці…) На той час Різл завідував лабораторією парапсихології в Празі. Але, звичайно, йому не давали коштів для роботи, втручались у справи лабораторії. А він так закоханий у парапсихологію, що не звертає уваги на існуючий устрій, ідеологію і т. д. Він хотів тільки, цілковито віддаючись, працювати у парапсихології. На Різдво я отримав від нього листівку з вітаннями із Дюкського університету. Я тоді вже почав розповсюджувати художній та політичний самвидав і не хотів привертати до себе увагу органів держбезпеки. Тому я не відповів йому, так само, як не відповідав на листи американських та індуських парапсихологів. Якби ці листи прийшли після 1968 року, я б відповів на них, бо тоді вже фігурував у самвидаві відкрито.

На 5-му курсі ми вивчали політекономію соціалізму та історичний матеріалізм.

Політекономія соціалізму вразила мене своєю ненауковістю — слова, слова, слова. Ні статистики, ні якихось глибоких постулатів, ні принципових, логічно обґрунтованих законів. На семінарах ми фрондували ще більше.

У цей час ми вивчали (вкотре вже!) «Державу й революцію». Здебільшого задають законспектувати той чи інший розділ. І який же студент прочитає більше, ніж задали? На молодших курсах я читав Леніна без жодного задоволення. Мене дратували постійні повтори, відступи, безліч партійних суперечок, увага до дрібниць і таке інше. Але на 4–5 курсі я полюбив Леніновий стиль. Наполегливе повторення однієї й тієї самої думки — це спосіб всебічного її розгляду та діалектичного розвитку. Відомий український критик, Євген Свер-стюк уподібнював цей спосіб викладу думки Леніна до спіралі, яка вгвинчується у мозок слухача або читача. У такий спосіб Ленінові вдавалось доносити до масового читача дуже складні ідеї. У Сталіна і ще більше у Мао Цзедуна цей метод викладу перетворився на найпростіші силогізми, які через нескінченні повтори вдовблюються людям у голови, як формули гіпнотизера. Ленін, а ще більше Маркс, показують, як глибоко пов’язані між собою думка і форма її викладу. Коли згодом я ознайомився з Марксовими