Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якби Ортеґа був французом, то нині його би знали і читали, як Сартра, чию екзистенціоналістську філософію «людини в ситуації» він випередив і виклав кращою прозою в своїх тезах про людину та її оточення. Якби він був англійцем, то був би ще одним Бертраном Расселлом — таким самим, як той, великим мислителем і водночас знаменитим популяризатором. Але він був лише іспанцем, коли культура Сервантеса, Кеведо і Ґонгори сиділа в запіллі (це його образ) шанованих великих сучасних культур. Нині багато що змінилося, і двері цього ексклюзивного клубу відчиняються для напористої мови, яку він збагатив і модернізував так само, як Хорхе Луїс Борхес чи Октавіо Пас. Прийшла пора, аби сьогоденна культура нарешті пізнала і визнала Хосе Ортегу-і-Ґасетта, як він на те заслуговує.
Фрідріх Авґуст фон Гаєк (1899–1992)
Якби я мусив назвати трьох сучасних мислителів, яким — політично кажучи — найбільше зобов’язаний, то ані миті не вагався би: Карл Поппер, Фрідріх Авґуст фон Гаєк та Ісая Берлін. Усіх трьох я почав читати десь у сімдесяті-вісімдесяті роки минулого сторіччя, коли звільнявся від ілюзій і софізмів соціалізму і серед філософій свободи шукав ту, яка в деталях розібрала конструктивістські брехні (формулювання Гаєка) і пропонувала найрадикальніші ідеї для досягнення в демократії того, що обіцяли колективізм та етатизм, так і не добившись цього: системи, в якій би ужилися такі суперечливі цінності, якими є рівність і свобода, соціальна справедливість і добробут.
Серед цих мислителів, мабуть, жоден не пішов так далеко і так глибоко, як Фрідріх фон Гаєк, старий учитель, який народився майже зі сторіччям (1899 р.) у Відні, тодішній столиці Австро-Угорської імперії, в заможній родині. До навчання він ставився байдуже, зате жадібно читав, з юності і до похилого віку був невгамовним скелелазом, спочатку в дитинстві під впливом батька захопився ботанікою, складав гербарій, спробував написати невеличку монографію про орхідею (Orchis condigera), якої ніколи не бачив. Він мав багатобічні інтереси, підлітком цікавився палеонтологією, теорією еволюції, театром. Лише через роки, коли під час Першої світової війни як артилерист ніс військову службу на італійському фронті, завдяки книжці Карла Менґера «Принципи політичної економіки» (1871 р.) він відкрив своє захоплення економікою і водночас психологією. Ця лектура розвіє ті соціалістичні химери, які він мав у юності, і перетворить його на оборонця індивідуалізму, приватного підприємництва і ринку. Хоча Гаєк обрав для вивчення першу дисципліну, він ніколи не втрачав інтересу до другої, про яку через багато років напише цікавий есей «The Sensory Order»[29].
Зі свого навчання у Віденському університеті, де в 1921 році він отримав докторський ступінь з права, він назавжди запам’ятав Карла Менґера, який, за його словами, перший вловив ідею — спонтанне виникнення інституцій, яка згодом стане одним зі стовпів його економічної і політичної теорії. На батьківщині після закінчення університету Гаєк майже п’ять років працював під началом ще одного ліберального мислителя Людвіґа фон Мізеса і відвідував його знаменитий Privatseminar. Про нього Гаєк казав, що «то була людина, від якої я найбільше навчився»[30]. Між березнем 1923 року і травнем 1924-го він перебував у Нью-Йорку. Поїхав туди за власний рахунок з мізерною сумою грошей і животів за шістдесят доларів на місяць ті п’ятнадцять місяців, упродовж яких відпустив бороду, працював асистентом професора Нью-Йоркського університету Джеремі Дженкса і не вилазив з Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Він жив настільки бідно, що, як розказував згодом, мав лише дві пари дірявих шкарпеток, які надягав одночасно через холод.
Повернувшись до Відня, у 1926 році він уперше одружився з Геллою Бертою Марією фон Фріч, з якою матиме двох дітей: доньку Крістіне-Марію Фелісітас (народилася у 1929 р.) і сина Лоуренса-Йозефа-Генріха (народився 1934 року). Перед від’їздом до Нью-Йорка він був закоханий в далеку кузину — Гелене Біттерліх, але вона його покинула і, поки Гаєк перебував у Сполучених Штатах, заручилася з іншим. Через роки колишні стосунки відродяться.
У 1931 році Гаєка запросили прочитати кілька лекцій у Лондонській школі економіки, де наступного, 1932-го, року йому дали кафедру точних наук та економічних досліджень, яку він очолював до 1949-го. Попервах його студентам було важко розуміти його чудернацьку англійську мову, що звучала на німецький лад, та згодом, вслухавшись, вони зазвичай були у захваті від його лекцій. У Лондоні в 1935 році він познайомився з Карлом Поппером, з яким його відтоді пов’язувала міцна дружба, опріч великого збігу їхніх філософських та громадянських ідей; саме Попперу Гаєк присвятить свою книжку «Studies in Philosophy, Politics and Economics» (1967). За кілька років до того Поппер, який завжди був вдячний Гаєку за допомогу, яку той надав йому, коли Поппер шукав видавця для своєї книжки «The Open Society and Its Enemies» (1945) і допоміг отримати посаду асистента в Лондонській школі економіки, присвятив Гаєку книжку «Conjectures and Refutations» (1963). У 1938 році Гаєк отримав британське громадянство. Згодом він викладатиме в університетах Чікаґо (1950-1962), Фрібурґа (1961-1969) і Зальцбурґа (1969-1977). Він був справжнім громадянином світу. У 1992 році у 93-річному віці він помер у Брайсгау (Німеччина).
Доля дала Гаєку найбільшу винагороду, якої може сподіватися інтелектуал: побачити, як сучасна історія — чи принаймні уряди Рональда Рейгана в Сполучених Штатах і Марґарет Тетчер у Великій Британії — підтверджує значну частину його ідей і спростовує ідеї його супротивників, і серед них — знаменитого Джона Мейнарад Кейнса (1883-1946). Найвідомішою з його тез — і нині настільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поклик племені, Маріо Варгас Льоса», після закриття браузера.