Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Страта голодом, Семен Старів

Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

69
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 19 20 21 ... 80
Перейти на сторінку:
куркулями й заарештовано. І завтра їх відправлять на заслання, а все їхнє майно – експропріюють. «Офіційне діло» комісії, присланої до нас, зводилось до того, щоб знайти в нашій хаті те, що родичі могли дати нам зі своїх речей на сховок. Докінчивши трус, комісія пішла собі, залишивши нас розгубленими й переляканими, та ще й з новим клопотом: що буде з Сергієм і нашими дядьками?

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Звістка про арешт дядьків ударила нас як обухом по голові, бо ж після батькової смерти вони були наші єдині захисники, єдина підтримка наша. Вони нам і матеріяльно підпомагали, і взагалі захищали від напастей. А це ось кажуть, що їх можуть вивезти з села, заслати у віддалені райони країни. Нам не сила була зрозуміти, навіщо треба так робити з цими працьовитими господарями, чесними й справедливими членами сільської громади.

Усі троє були хлібороби. Орали свої десятини (по шість–вісім десятин кожен мав), ведучи свої господарства так добре, наскільки це дозволяли обставини. Тільки один з них, Гаврило, жив заможніше від багатьох односельців. У нього й хата була бляхою крита, що вважалося ознакою заможности, і мав він кілька малих господарчих будівель у садибі, і виплекав гарний садок. Це все справляло враження, що він був багатий. Так, землі він мав трохи більше, ніж інші селяни, однак до його добробуту спричинилися головним чином уміле господарювання та працьовитість. Щороку після жнив він ще й на залізниці працював, а то й брукував дороги, щоб приробити дещо для родини.

А двоє інших моїх дядьків були такі самі пересічні селяни, як і майже всі інші. Хати під солом'яною стріхою та сяка-така худобина – ото й усі були їхні статки. І самі вони, й діти їхні ходили босі; харчувалися самим хлібом та картоплею. Навіть гасу купити – і то вже була для них не завжди доступна розкіш. Якихось наймитів тримати вони не мали ні змоги, ні потреби.

І ось, не зважаючи на всі ці явні прикмети незаможности, трьом моїм дядькам випікають офіційні тавра куркулів і мають їх вивозити з села. З цієї причини члени комісії перетрусили по нитці усе в нашій хаті, пильно приглядаючись до кожної дрібнички – від клаптиків паперу до горняток у печі. Це все шукали дядькових коштовностей. Ще й розважались при цій роботі, мовби хтозна яке геройство чинили.

Коли комісія забралася геть, нам дозволили залишитись удома, ніхто нас не тримав під вартою. Та як тут було в хаті всидіти, не знаючи, що сталося з Сергієм і нашими трьома дядьками? Ми гадали, що Сергія забрали в холодну. Але ж його могли одразу відправити до райцентру, а то й дорогою пристрелити.

Так само й з дядьками: сказано нам, що вивозитимуть їх з села, однак де вони зараз і що з ними діється – ми не знали. Зарадити їм ми, либонь, уже нічим не могли, та не могли ж ми й сидіти просто так, згорнувши руки.

Коли ми вдвох з мамою зібралися й вийшли нарешті з хати, почало вже розвиднятися. На сірому небосхилі з'явилося тьмяне світло.

Дядько Арсень жив найближче до нас, тож ми вирішили спершу податись до нього. Але коли ми дійшли до його хати, було вже пізно: вона стояла замкнена й опечатана, а біля хвіртки переминався з ноги на ногу озброєний вартовий. Він і сказав нам, що дядька, дядину, двох їхніх дочок і сина забрано до сільради. Узяти з собою їм дозволили тільки те, в що вони були вбрані.

Тоді ми завернули в напрямку до центру села, та тільки пройшли шмат дороги, як раптом ранкову тишу розтяв лемент: «Ґвалт! Рятуйте!» Крик цей почувся з хати старого Алеки, нашого далекого родича. Я залишив маму, скрутнув зі шляху й побіг до його хати.

Алека був бідняк і жив одинцем. Колись він мав кілька десятин поля, держав коня й корову. Але жінка в нього давно померла, діти поодружувалися й перебралися в інші села. Від решти селян різнився він тільки тим, що якийсь час був завів невелику крамничку прямо у своїй хаті. Провадив він тільки мінову торгівлю, і ми знали, що прибутки його були мізерні.

Не так давно Алека відпродав свою торгівлю і вступив до колгоспу. Видно, вже й вік і роки він мав не ті, щоб морочитись торговими оборудками, але представники влади були тої думки, що це Алека тепер намагається замазати спогад про свою «гендлярську діяльність», аби таким робом уберегтись від експропріяції свого майна. Та й ще вони підозрювали, що він наскладав не знати які гроші.

Добігши до його хати, я не здивувався, стрінувши тих самих членів комісії, що оце недавно вийшли від нас. Зовнішні двері стояли нарозтіж, у сінях юрмилося кілька комісіонерів. Так само розчинені були й двері до кімнати.

Там на долівці борсався напівголий старий Алека, одчайдушно відбиваючись від напасників. Кілька членів комісії, матюкаючись і вигукуючи, приборкували його. Один схопив старого за голову, притиснувши її до землі; двоє інших тримали його за руки, а ще два борюкалися з його ногами, тим часом як третій силувався стягти з діда чоботи. Не було сумніву, що вони шукали гроші. Старий – і де тільки сила в нього бралася? – боронився, як той олень-самець, коли його обсяде тічка гончаків.

А голова хлібозаготівельної комісії, «товариш Хижняк», стояв собі збоку, незворушно спостерігаючи це борсання. Та побачивши, що старий ось-ось ще й подолає напасників, він утратив терпець і роздратовано продерся ліктями до жертви. Добряче наламавши руку на цих справах, він відштовхнув того, що моцувався з правою ногою Алеки, і стрибонув обініж зразу дідові на живіт. Тоді ще копнув пару разів старого в підборіддя важкими чобітьми. Побачивши, що родич наш знепритомнів, «товариш Хижняк» спокійнісінько відійшов на своє місце.

Тепер уже не важко було їм швидко довершити своє «діло». Чоботи з діда стягли і врешті врадувані активісти знайшли ту здобич, якої шукали: кілька скручених валком «совзнаків», що були примотані онучами до щиколодок непритомного. З цим комісія і пішла собі. Коли вони зникли з очей, ми з мамою підскочили до Алеки. Він, щоправда, ще прийшов до пам'яті, але довго не прожив: коли ми за другим заходом прийшли до нього ввечері, він уже був мертвий. Лежав, не дихаючи, там, де ми його й залишили, у тому самому положенні; нікого й не було при ньому. Мені ще й досі бачиться той вираз

1 ... 19 20 21 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страта голодом, Семен Старів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страта голодом, Семен Старів"