Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

«Що тобі тре зробити, то це доправити команду у безпечне місце. І все.»

Голден торкнувся пальцем губи.

– «ПіК» нас не підтримує. Скоріш за все, ми не зможемо втікти, та й зникати я не хочу. Думаю, ми підкоримось, але підкоримось із шумом. Чому б нам не порушити дух закону?

Наомі закінчила працювати з комунікаційною панеллю, і при нульовй гравітації її волосся плавало довкруж неї чорною хмарою.

– Отже, Джиме, я зберігаю кожен ватт для передавача. Вони приймуть це голосно і без перешкод по всій системі, аж до Титанії11.

Голден спробував підняти руку, аби пригладити мокре від поту волосся. Без гравітації воно просто стирчало навсібіч. Тож він застебнув молнію комбінезона і натиснув кнопку запису.

– Це Джеймс Голден, в минулому з «Кентербері», а тепер на шаттлі «Лицар». Ми співпрацюватимемо зі слідством щодо знищення «Кентербері», і до цієї співпраці відносимо нашу згоду взяти нас на борт вашого корабля КРФМ «Доннаджер». Ми сподіваємось, що наша співпраця означає, що ми не станемо в’язнями і не зазнаємо кривди. Будь-які подібні дії слугуватимуть лише укріпленню версії щодо вини марсіянського судна у знищенні «Кентербері». Джеймс Голден закінчив. – Голден відкинувся на спину: – Наомі, передай це.

– Шефе, це хитрий хід, – підтримав Алекс, – тепер нас буде важко зникнути.

– Я вірю в ідею прозорого суспільства, пане Камаль.

Алекс посміхнувся і відштовхнувшись поплив до проходу. Наомі натискала клавіші на панелі зв’язку, задоволено мугикаючи щось у підтвердження.

– Наомі, – гукнув капітан.

Жінка повернулась, і її волосся поволі, мов у потопельника, повернулось за нею.

– Якщо все піде не так, треба щоби ти… ти мусиш…

– Кинути тебе вовкам, – закінчила інженер, – звинуватити у всьому тебе і безпечно повернути інших на станцію Сатурн.

– Так, – погодився Джим, – але не грай в героя.

Вона дозволила словам повиснути в повітрі, допоки в них не залишилось ані грама іронії.

– Навіть на думку не спадало, сер.

* * *

– «Лицар», говорить капітан «Доннаджера» Яо, – пролунав голос суворої на вид жінки з екрану комунікатора. Послання отримано. Будь-ласка, утримайтесь від подальших загальних передач. Мій навігатор невдовзі надішле вам дані щодо напряму руху. Дотримуйтесь його суворо. Яо закінчила.

– Я вважаю, що ви її розізлили, – Алекс зареготав. – Отримав дані про курс. Вони перехоплять нас за 13 днів. Дамо їй час гарно поваритися в цьому.

– За тринадцять днів мене закують у залізо та штрикатимуть голками під нігті, – зітхнув Голден, і відкинувся у своєму кріслі. – Нам краще розпочати наш політ назустріч ув’язненню й тортурам. Лягайте на отриманий курс, пане Камаль.

– Прийнято, капітане... Овва, – відповів пілот.

– Проблеми?

– «Лицар» щойно просканував перед прискоренням простір на можливу наявність об’єктів зіткнення. І в нас шість белтерських об’єктів на курсі перехоплення.

– Белтерських об’єктів?

– Швидкий контакт з сигналом, але без розпізнавання. Кораблі, але йдуть без транспондерів. Вони перехоплять нас за два дні до «Доннаджера».

Голден повернув дісплей. Шість маленьких сигнатур, жовто-помаранчевих зі зміщенням до червоного. Сильне прискорення.

– Ну і що ви за одні? – запитав Голден у екрана.

РОЗДІЛ 8. Міллер

– Агресія проти Пояса – ось на чому тримаються Земля і Марс. Наша слабість, це їхня сила, – жінка в масці віщувала з екрану Міллерового термінала. Розрізане коло АЗП майоріло за нею, мов намальоване на тканині, – не бійтеся їх. Єдина їхня сила – це ваш страх.

– Це – і ще сотня чи дві військових кораблів, – прокоментував Гейвлок.

– З того, що я чув, – відповів Міллер, – якщо ви ляпнете у долоні, то вони вас не встрелять.

– Тре якось пробувати.

– Ми повинні повстати! – голос жінки гримів. – Ми маємо перехопити нашу долю, доки її в нас не відібрано. Пам’ятай «Кентербері»!

Міллер вимкнув плеєр і ліг на спинку крісла. У відділку відбувалася зміна чергувань, тож гучна балачка копів з нової зміни підганяла тих, хто вже відпрацював. Запах кави змагався з димом цигарок.

– Ще тузінь таких, як вона, – повідомив Гейвлок, кивнувши на мертвий монітор термінала, – але ця моя улюблена. Іноді вона навіть піну з рота пускає, їй-бо!

– Скільки ще файлів? – уточнив Міллер.

– Дві чи три сотні, – Дмитро знизав плечима і витягнув цигарку. Він знову почав палити. – Що декілька годин з’являється новий. Та всі з різних місць. Іноді передають по радіо. Іноді файли викидають у загальні розділи. Орлан у припортовому барі знайшла хлопаків, що запускали віртуальну наживку, типу памфлетів.

– Прихопила їх?

– Ні, – Гейвлок відреагував, начебто це було третьорядною справою.

Минув тиждень, як Джеймс Голден, самопроголошений мученик, чесно повідомив про те, що він з командою мають поговорити з кимось із марсіанського флоту, замість щоб власноруч вигрібати лайно. Зйомки загибелі «Кентербері» були повсюди, дебати розгоралися в кожній дірі. Логи, в яких зафіксовано інцидент, повністю легітимні чи сфабриковані на 100%. Торпеди, які знищили льодовоз, мали ядерні боєголовки, чи то були типові піратські, що просто вразили реактор, чи то все змонтовано зі старих кадрів, аби приховати, що ж насправді вразило «Кента». Бунти продовжувалися три дні, то розгораючись, то стихаючи, немов полум’я. коли йому додавали повітря. Адміністративні офіси відкрилися під посиленою охороною, але відкрилися. Рух в порту було зменшився, але поволі добирав свого. Безсорочечний виродок, якого Міллер наказав підстрелити, знаходився під вартою, відновлюючи коліно, писав протести на дії детектива та очікував суду за вбивство.

Шістсот кубометрів нітрогену було втрачено зі складу в п’ятнадцятому секторі. Шльондру, що не мала ліцензії, відлупцювали та замкнули в шафі: щойно дасть усі показання проти своїх кривдників, її буде заарештовано. Злапали хлопчину, який в шістнадцятому секторі ламав камери спостереження. На перший погляд, все йшло як завжди. Але тільки на перший погляд. Коли Міллер почав працювати у відділі вбивств, одна з речей, яку він не розумів – це нереальний спокій родичів жертв. Люди, які щойно втратили дружину, чоловіка, дітей чи коханих. Люди, чиї життя щойно позначило насилля. Здебільшого вони спокійно пропонували напої і відповідали на питання, припрошуючи детективів. Це могло б навіть ввести в оману цивільних, якби вони заглянули туди на хвилину. Трималися вони дуже акуратно, і лише коли їх погляд був розфокусований на долю секунди довше – тоді тільки Міллер міг бачити усю глибину втрати.

Станція Церера