Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Навмисно втекла до комори, відсиділася там, щоб з Ведмедем не довелося прощатися. На нього білявка чекає, а він на мене витрачає дорогоцінний час. Вона така нахабна й наполеглива. Ідеальна парочка. І для неї він не буде з клумби квіточки зривати. А я ж розгубилась, наче мене його вчинок зворушив.

Через дві години з татом спокійно поїхала додому без пригод. Ну щодо спокою, то це не до нашої родини. Просто я звикла вже. Довелося слухати сильні та слабкі моменти вчорашнього матчу аргентинської команди, одночасно з цим, як тато-тренер лається на водіїв, що порушують правила, обіцяючи засовувати їм кермо у різні важкодоступні місця. Але думала я про своє, згадувала одного нестерпного Ведмедя.

На наступний день я вже приїхала на байку в футбольний клуб. Приїхала з надією, що Дарський заспокоїться, припинить мене діставати. А краще втратить штани і промайне правою сідницею здалеку... Ну хоч шматочок нехай покаже. Мені ж багато не треба.

Нічого не збулося.

Безсовісний Ведмежатина, незважаючи на наявність білявки, знову бровами загадково рухає. Закинув на моє робоче місце дорогу коробку цукерок. Неймовірним дивом знову на заставці з'являється його фотка. Коли тільки встигає!

Під час тренування хлопців готую довгу промову, щоб з'ясувати, навіщо його нахабній світлості знадобилося насміхатись наді мною та друзяк веселити? Пригрозити навіть чимось.

Закінчується тренування. Міша проходить повз, підморгнувши.

Га?

Що?

Мою будку не розхитував, усю клумбу заради одного бутона не витоптав, а просто підморгнув?

Сиджу спантеличена і ще більше хвилююся. Згадую, як підморгнув. Здається, багатообіцяюче. Наче як, сиди-сиди, Аліночко, пізніше доберуся до тебе.

Бач ти, звірюка підступний. Краще б прямо говорив, ніж тепер здогадуватися.

Заставку на моніторі з фоткою воротаря змінюю на гори. Уявляю, як залізу на саму верхівку, а Ведмедя з собою не візьму. Не потрібні мені навіть мічені бабії.

Найжахливіше все ж трапляється не на роботі, а після. Виходжу з будівлі клубу, наближаюся до парковки, і бачу ще на відстані, що мій байк підозріло перекошений. Мій улюблений кінь, мій залізний друг. Прискорююсь.

Ні-ні, тільки не це!

Боже, за що?!

Одне колесо пробито. Поїхати нікуди не зможу. Але і кинути теж. Обіймаю постраждалий байк. Як це трапилося? Начебто рівними дорогами їхала, не петляла через двори, де часто уламки і цвяхи розсипані.

Тато відразу після тренування з Лідерголом відправився на зустріч з давнім другом, спортивним арбітром. Не буду йому дзвонити. Евакуатор викличу. Тоді доведеться мамі дзвонити, може, мені не вистачить грошей заплатити за послуги з ремонтом. Вона хвилюватися почне, знову відмовляти мене від ризикованих поїздок на байку.

Збоку лунають кроки. Повертаюсь. Ну ось, Ведмедя ще не вистачало!

- І чого тут стоїш? Чи на мене чекаєш? - у напівтемряві його очі особливо виблискують і навіть лякають.

- Навіщо б я на тебе чекала? Ти ж поїхав раніше, - скидаю його всіма обожнювану персону з небес.

- Так, поїхав. Потім повернувся, справа була неподалік, - Міша переводить погляд на байк. - Оу, та ти потрапила, дівчинко. Повний капець!

- Сама бачу, - сумно зітхаю.

Дістаю телефон, шукаю номер евакуатора.

- Бачиш, ти не чекала на мене. А даремно. Адже я той, хто допоможе. Зараз я тобі все зроблю. Буде як новенький.

Щось мені страшнувато байк довіряти Ведмедю.

- Не треба, краще мамі подзвоню і викличу евакуатор.

- В евакуаторі твої миленькі брязкальця поб'ються. Вони жбурляють байки, взагалі не шкодують. У мого знайомого фару розбили, і спробуй потім доведи, що то вони.

Треба ж... оце втрапила. Дзеркало з брелоками, припустимо, зняти можу. Але шкода, якщо жбурнуть. Мій байк, він же друг мені, я на нього три роки збирала.

- А ти хіба вмієш шини накачувати і знайдеш, чим дірку закрити?

Не в'яжеться у мене образ Міші з автомеханіком. У нього крута тачка і брендовий одяг, та за всіма ознаками видно, що він мажор.

- Алін, я не живу на полі під воротами і не їм вдома із золотих тарілок, - підходить ближче і розкритими долонями махає у мене перед обличчям. - Ці руки можуть все! Ну як би я залишив дівчину в халепі.