Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

- Все ж таки мені не хочеться твій час витрачати. Якщо поспішаєш кудись, то йди, я все розумію…

Все. Він пішов.

Виглядаю, куди Ведмідь подівся? Невже, справді, поїхав?

А ні, он же він, у кінці парковки підходить до своєї машини. Відчиняє багажник, дістає інструменти. Швидкими кроками повертається.

Дивно, але футболіст не розгубився ні на мить. Досить впевнено приймається за роботу. Якимось пристроєм піднімає колесо, шукає місце проколу, позначає його. Потім бере насос.

- Давай я допоможу? - хвилююче бігаю навколо Міші.

- Так, допоможи, - піднімає голову, відкладаючи на землю насос. - Потримай, поки я закінчу.

Я ще перепитати не встигла, в чому саме допомагати, Ведмідь різким рухом знімає білу футболку і кидає в мене.

- Не хочу, щоб забруднилася, - спокійненько додає.

Стою очманіла з футболкою хлопця в руках. Розглядаю його потужні плечі, спина така міцна, помітно, що часто тренується. Звісно ж, йому двома пальцями колесо байка можна підняти. І мене тоді з полицею, наче пушинку підкинув.

Непомітно піднімаю вище футболку. М-м... пахне Ведмедем. Коли з дерева падала на нього, той же був аромат. Освіжаючий, м'ятний і дикий. Що я роблю? Зніяковівши, опускаю нижче футболку. Знову розглядаю хлопця, а повинна б за байком стежити.

- Мишко, а ти ж і джинси можеш забруднити. Якщо що, я потримаю, - наважуюся запропонувати.

Ну такий влучний момент! Він якраз до мене правим боком повернутий!

- Та байдуже, вони ж не білі, - безтурботно відмахується Ведмідь, не відволікаючись від справи.

У нього якийсь захисний засіб там стоїть від мене, чи що?! Стільки разів переді мною оголяв верхню частину і кожен раз обламує з нижньою. Це як з пазлом - зібрати половину, а другу якийсь гад захопив і не дає закінчити картинку. Адже прикро!

Тим часом Міша накачав шину, на місце проколу поставив латочку. Задоволений собою встає і руки витирає об джинси. Його волосся на голові кумедно стирчить, на лобі блищать крапельки поту і на щоці з'явилася темна смужка. Озираюся на всі боки. Ми одні на парковці. Вірніше, я і напівоголений, виблискуючий торсом і посмішкою здоровенний Ведмідь.

Повертаю футболку, відчуваючи полегшення, що все обійшлося, і в той же час напругу поруч з рятувальником дівчат і байків.

- Ти так мене виручив, Мішо! Дякую тобі, щиро дякую! Навіть не знаю, як тобі й віддячити.

- Піцою.

- Чим? - від несподіванки перепитую.

Сподівалася, він скаже, як належить рятувальникам - та все гаразд, я ж сам допомогти запропонував, нічого мені не треба. Тим паче він явно не потребує у грошах.

- Піцу хочу, - повторює для тих, хто у вухах сумнівається. - Подвійну м'ясну з сирними бортиками. Поки байк лагодив, за цей час ду-уже зголоднів. Погодувати мене треба б.

Ем-м…

Голодному Ведмедю я все-таки віддячити повинна. Піца набагато дешевша, ніж евакуатор. Та й у будь-якому випадку він дуже допоміг.

- Скажи, куди тобі доставку замовити? - вигадую зручний вихід з подякою.

Міша трясе головою.

- Ні, я доставку не хочу. Мені треба за столиком посидіти. Хочу гарячу піцу, а не прохолодну з рук кур'єра.

- Як тоді мені купити її для тебе?

Я розгубилася. Раніше хлопці у мене про таке не просили…

- Неподалік є піцерія. Ти туди приїдеш зі мною і віддячиш, - підказує він.

Ось, кому не загрожує розгубитися!

- Гаразд, тільки я швидко куплю і додому.

- Угу-угу, яка швидка.

- Ти щось сказав? - погано розчула бурмотіння.

- Хотів ще запропонувати біля піцерії знайти шиномонтаж, щоб діагностику зробили. Я повинен бути впевненим, що твоя шина в дорозі не спустить. Не хвилюйся, Алінко. Надовго не затримаю. До ранку ще стільки часу.

Ом-м... видихаю. Закликаю спокій не залишати мене, триматися. Ну і жарти у деяких.

- Добре, поїхали.

Перевірка шини швидко пройде. Піцу купити теж недовго. Через годину буду вдома. Лізу на байк, і чекаю, коли рушить Ведмідь на своїй спортивній тачці. Ще вранці навіть уявити не могла, що ввечері поїду за ним слідом.