Читати книгу - "Потраплянка для мажора , Деріка Лонг"

17.

Меліса

Чесно кажучи, я зовсім не очікувала, що Євген приїде до мого дома та ще й влаштує такий особливий сюрприз. Навіть не пам’ятаю, коли в останнє отримувала такий велетенський букет квітів.

І хоча в моєму житті достатньо уваги від чоловіків, але такі значні подарунки мені ще ніхто не робив.

А сукня, яку купив Женя. Вона ж дуже дорога та ще й від знаменитого бренду, про який я тоді вперше дізналася.

Невпевнено виходжу з автомобіля, притримавши рукою відчинені двері. Підіймаю очі догори, і не можу зрозуміти, що це за високий небосхил.

— Нам потрібно дістатись на останній поверх, — хлопець прямує до мене. А потім одним замахом зачиняє машину на ключ.

— Сподіваюсь тут є ліфт, — він починає сміятись. А мені доводиться лише розтягнути доброзичливу посмішку.

Мені треба діяти виключно за планом. Ніяких дружніх відносин між нами бути не може. Я зобовʼязана отримати довіру Євгена, щоб зруйнувати все, що йому належить.

Чи хочу я цього? Звісно, що ні. І моя відповідь не змінилась би, не дивлячись на наші різні погляди на життя.

Багатій, ну то й що ? Хто я така щоб руйнувати його бізнес. Але зустріч з злодієм, не дає мені інші варіанти для вибору.

Тож доведеться вести подвійну гру.

—  Ходімо, а то ти щось мовчиш, нічого не говориш, —  знав би ти, що в мене твориться в думках, сам не захотів би підтримувати зі мною розмову.

Ліфт відчиняється і ми заходимо всередину.

— За квіти не переймайся, я сказав охоронцю, щоб заніс їх до пентхаусу … — Женя так спокійно говорить, ніби так проходить кожен його день.

Хоча, що я дивуюсь. Мабуть для нього це буденно.

—  Ого, — не приховую свій шоковий стан, коли переступаю поріг до найвищого поверху.

—  Ти ще не бачила терасу, — проводить мене до відкритої території.

Величезна висота з якої видно все місто.

— А я якщо в мене фобія ? І я боюсь висоти ? — неочікувано для себе запитую, і торкаюсь його руки.

— Тоді доведеться її побороти, — підморгує.

— Як ? — підходжу ближче до краю тераси, але через запаморочення голови, роблю один крок назад.

Женя не відпускає мою долонь, і чомусь я починаю відчувати надійність та довіру.

— Будемо частіше приїжджати до цього місця, з часом ти звикнеш, і забудеш про свій страх, — Євген поправляє свій чорний костюм.

Як же йому пасує діловий стиль. Чорний піджак, який він обережно знімає, і кладе на стілець. А під верхнім одягом знаходиться чорна сорочка.

Я підходжу до столу, і помічаю устриці, біле вино. Різноматністість ролів та піци.

— Бачу ти підготувався, — поправляю волосся і не відводжу погляд від Жені.

— Мені хотілось, щоб ти цей вечір запам’ятала на довго, — тримає мене за руку, щоб я обережно сіла на стілець.

В нього дуже красиві мужні руки. Я лише слідкую за його рухами, і як він витончено наливає вино в прозорий келих. Гострі вилиці, ніби бігають по його обличчю, а підняті брови додають йому серйозності.

Але якби він не хотів здатись серйозним, мені добре помітно його романтичний настрій.

— Сьогодні мені хочеться випити за одну прекрасну дівчину, — починає говорити тост, а від неочікуваних слів напружую тіло. — за красуню, яку мені довелось зустріти в своє День Народження. І мені здається, це все не просто так. Такий подарунок мені приготувала доля. — хлопець поспішно дихає.  — випʼємо за тебе, Мелісо.

Починаю розгублено себе почувати, щоки червоніють, і я відводжу свій погляд.

— Мені дуже приємно чути ці чудові слова, випʼємо за нас, — я підіймаю келих, а після цього випиваю все вино до дна. Не залишивши, ні краплини.

Женя дивиться на мене закоханим поглядом, а я набираюсь впевненості.

— Скуштуй устриці, — він пропонує мені нову страву.

Взагалі в цьому житті не куштувала цей делікатес.

— Як ? — дивне питання.

Євген не розгублюється, і все робить за мене. Вибирає найкращу ракушку і виливає в неї лимон.

— Смакота, — куштую. І розумію, що вино починає діяти, а я все більш відчуваю себе самовпевнено.

Вечір прийшов дуже швидко, я навіть не очікувала, що час може так «летіти». Зоряне небо осяювало білосніжну терасу. Євген допоміг мені піднятись, і приніс плед, щоб я зігрілась. Ми попрямували до маленького, тісного диванчику, з якого ще більш точно було видно всю столицю.

— Ти особлива, — тихо шепоче. — не знаю, що зі мною сталось, але коли я вперше тебе побачив.. — слухаю його слова, а моє серце починає битись дуже гучно. — я відчув, що ти саме та дівчина, котра принесе в моє життя щастя.

— Женя, напевно в небі в один шлях - зійшлося дві зірки  , які освітили нам дорогу… — відповідаю. — ми не могли не зустрітись, від долі не втечеш.

Ця розмова розчулила мене, я навіть встигла повірити в свої почуття. Але ж я справді щось відчуваю до Женя, чи ні ?

Починаю плутатись. Десь далеко всередині зʼявляється крижаний холод, мені хочеться втекти звідси, щоб не руйнувати його життя.

Нехай шукає мене Володимир, і байдуже що той бандит зі мною зробить. Але перед очима зʼявляються батьки, і мамині очі. Які своїм поглядом благали врятувати їх від погроз.

Тремчу і відходжу від реальності. В ту ж хвилину до моїх вуст наближається Євген.

Я відчуваю його впевненість, хлопець заплющує очі та починає мене цілувати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍