Читати книгу - "Кантика для Лейбовіца, Уолтер М. Міллер-мол."

чином обернувши кольори, ескіз видався більш реалістичним, ніж білим по чорному, та давні люди були безмежно мудрішими від Френсіса. Якщо вони заморочувалися, тушуючи папір там, де не мало стояти позначок, і залишали срібні ниточки чистого паперу там, де на звичайному креслюнку провели б лінію, значить, мали на це свої причини. Френсіс копіював документи якомога подібніше до оригіналу, хоча обмальовувати крихітні білі літери виявилося особливо нудно, а чорнила на таке йшло багато, і цей факт змушував брата Горнера буркотіти.

Він скопіював старий архітектурний відбиток, а тоді креслюнок для частини механізму, чия геометрія виглядала очевидною, та призначення — незрозумілим. Він перемалював абстрактну мандалу під назвою «СТАТОР ОБМ. МОД. 73 А 3-Ф 6-П 1800/ХВ. 5 К. С. КЛ. А ТИП „БІЛЧИНА КЛІТКА“», що видавалося зовсім незрозумілим й абсолютно непридатним для тримання білки. Древні були дуже вправними. Можливо, щоби побачити білку, потрібно мати спеціальний набір дзеркал? Хай там як, а він старанно працював.

Лише після того, як абат, котрий періодично заходив у копіювальню, щонайменше тричі бачив його за роботою над іншими креслюнками (і двічі Аркос спинявся поспостерігати за заняттям Френсіса), монах усе ж наважився ризикнути і знайти у Меморіалі документ Лейбовіца — майже через рік після початку вільного проекту.

Оригінальний документ уже кілька разів реставрували. Окрім того факту, що він містив ім’я преподобного, більше нічим не різнився від інших, над якими працював чернець.

Відтиск Лейбовіца, ще одна абстракція, не пробуджував нічого, а особливо здорового глузду. Він вивчав його, аж поки став пам’ятати всю складну структуру із заплющеними очима, та від цього не зрозумів її краще. Звичайна сітка з ліній, що з’єднували клаптики якихось дрібок, хвильок, ляпок, мембранок і штукенцій. Прямі, переважно горизонтальні й вертикальні, перетиналися одна з одною значками переходу і точками; вони повертали під прямим кутом, обходячи дрібки, і в жодному разі не обривалися на півдорозі, а закінчувалися хвильками, закарлючками, ляпками та штукенціями. У цьому було настільки мало сенсу, що, довго дивлячись на документ, ти ціпенів. І попри те, чернець почав роботу й переносив кожну деталь, замальовуючи навіть коричнювату пляму посередині, яка, на його думку, могла бути кров’ю блаженного мученика, хоча брат Джеріс припустив, що це всього лише сік від яблучного недогризка.

Брат Джеріс, котрий доєднався до учнівської майстерні разом із Френсісом, здавалося, насолоджувався, піддражнюючи його за проект.

— Що, святі небеса, — поцікавився він, зазираючи Френсісові через плече, — означає «Транзисторна система управління для блоку 6-В», вчений брате?

— Очевидно, що це назва документа, — трохи роздратовано відповів брат Френсіс.

— Очевидно. Та що вона означає?

— Це назва діаграми, що лежить у тебе перед носом, брате простаче. Що означає «Джеріс»?

— Та майже нічого, певно, — сказав з удаваною покорою брат Джеріс. — Пробач, будь ласка, що напосідаю. Ти успішно визначив ім’я, вказавши на створіння, яке його має, а це справді і є значенням імені. Але тепер ця діаграма цього створіння щось собою являє, хіба ж ні? А що вона являє?

— Звісно, що транзисторну систему управління для блоку 6-В.

Джеріс розреготався.

— Досить очевидно! Красномовно! Якщо створіння — це ім’я, то ім’я — це створіння. «Рівне замінюється рівним», або «Від перестановки доданків сума не змінюється». Та чи можемо ми перейти до наступної аксіоми? Якщо твердження «Величини, еквівалентні іншій, рівні між собою» є правдивим, то чи не є як назва, так і сама діаграма якоюсь «єдиною величиною»? Чи це замкнена система?

Френсіс почервонів.

— Я гадаю, — почав він повільно, перечекавши хвилю роздратування, — що діаграма заступає абстрактне поняття, а не конкретний предмет. Можливо, древні знали систематичний метод опису чистої думки. Це точно не очевидне зображення об’єкта.

— Так-так, воно дійсно неочевидне, — погодився зі смішком брат Джеріс.

— З іншого боку, можливо, це справді зображення об’єкта, але в дуже формальному стилістичному вигляді, тож потрібен спеціальний вишкіл, аби…

— Чи мати спеціальний погляд на це?

— На мою думку, це глибока абстракція, ймовірно, трансцендентального значення, що виражає думку преподобного Лейбовіца.

— Браво! І про що ж він думав?

— Ну… про «креслення ланцюга», — відказав Френсіс, вихопивши термін із плашки тексту в нижньому правому кутку.

— То до якої дисципліни це належить, брате? Що в нього за рід, особливість, своєрідність та розрізнення? Чи все це просто акцидент, «випадковість»?[51]

Джеріс почав поводитись саркастично-пихато, спало раптом на думку Френсісу, і він вирішив відповісти спокійно.

— Ну ось тут ми бачимо стовпчик цифр під заголовком «Електроніка. Нумерація частин». Колись існувало чи то мистецтво, чи наука під назвою «електроніка», і, ймовірно, належала вона як до гуманітаристики, так і до точних наук.

— Ага! Тож ми розібралися із «родом» та «особливістю». А тепер щодо «своєрідності», коли вже твоя ласка. Що є предметом вивчення цієї «електроніки»?

— Це теж зазначено — відповів Френсіс, який перерив Меморіал згори донизу, намагаючись відшукати зачіпки, що допомогли би трохи краще розібратися з світлокопією, та майже безрезультатно. — Предметом вивчення електроніки є електрон, — пояснив він.

— О, справді, так і написано. Я вражений. Я так мало про ці речі знаю. І що, святі небеса, таке цей «електрон»?

— Ну, є одне фрагментарне джерело, що посилається на нього як на «Ніщо зі знаком мінус».

— Що?! Як же вони заперечували Ніщо? Хіба саме це не робило б його Чимось?

— Можливо, це метафорично.

— О, тоді у них могло бути й Ніщо зі знаком плюс? Тобі відомо, як вирахувати позитивне Ніщо?

— Поки ні, — зізнався Френсіс.

— То продовжуй, брате! Якими ж мудрими вони, певно, були, ці древні, котрі пізнали додатне Ніщо. Продовжуй, і, може, ти теж це усвідомиш. І тоді посеред нас з’явиться «електрон», правда ж? Що нам із ним робити? Поставити на вівтар у каплиці?

— Добре, — зітхнув Френсіс. — Я не знаю. Та я вірю, що «електрон» колись існував, хоча й не знаю, із чого він був побудований та яку місію виконував.

— Це так зворушливо, — реготнув баламут й повернувся до роботи.

Періодичні кпини від брата Джеріса засмучували Френсіса, проте не зменшували його відданості проекту.

Перенести абсолютно кожну позначку, цятку чи плямку виявилося неможливим, однак точність факсиміле могла обманути око з відстані двох кроків, а цього вже достатньо, щоби використовувати копію для презентацій, а оригінал запечатати і сховати. Завершивши роботу, брат Френсіс почувався розчаровано. Малюнок був надто порожнім. Ніщо, на перший погляд, не видавало в ньому священну реліквію. Стиль надто лаконічний і простий. Він, певно, досить добре підходив преподобному, та все ж…

Копії реліквії недостатньо. Святі були скромними людьми, що прославляли не себе, а Бога, тому