Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

У кімнаті Шістнадцятий поцікавився у нього, як минув день, що йому говорив ректор, де він був згодом. Байдужим тоном Сорок Третій усе йому розповів. Перший день у корпусі Розщеплення видався не дуже гарним.

Другий день видався ще гіршим за попередній. Вчитель на запитання про те, що це за каміння, голосно, щоби чули всі інші, накричав на Сорок Третього. Він казав, що коли ректор вирішив, що ти готовий до розщеплення, то ти повинен це показати. Потім він кинув два камені одному зі своїх учнів і наказав продемонструвати. Той швидко дістав свою плашку і за кілька секунд один із каменів розсипався на порошок. Вчитель ревів, що коли Сорок Третій такий розумний, то нехай це він вчить вчителя, а не навпаки.

Цілий день хлопчик і не намагався нічого вдіяти з камінням. Він хотів навчитися поводитися з плашкою. Підігнав під себе розмір мотузки. Подумки передавав туди різні піктограми. Повернув він її так, щоб бачити її нижню площину. Жодних піктограм там не виникало, як тоді, у кабінеті ректора. Він намагався викликати їх цілий день. Але так нічого й не досяг. На перерві хлопчик намагався заговорити з парою учнів, які здавались йому менш вороже налаштованими. Вони сказали, що нехай його власний вчитель з першого курсу чи ректор розповідають йому.

Ще кілька днів минуло приблизно так само. Два камені на зламаному столі, безуспішні спроби викликати піктограми на своїй плашці. Іти до Барнабаса і просити його допомогти Сорок Третій поки що не збирався. Це означало б, що він здався, і він потребує на допомогу. Учень зважиться на це лише в крайньому випадку. Поки що йому не можна говорити, що в нього нічого не виходить. Хлопцеві не хотілося цього робити. Увечері Сорок Третій думав про те, як йому викликати піктограми на плашці. Він скільки разів це пробував, але результат був одним — чорна площина залишалася чорною. Завжди. Що б він не робив. Учень зітхнув, заплющив очі і почав уявляти собі, як люди раніше це робили. Як вони вперше використали плашки. З того, що він читав, йому було відомо про два основні шляхи, якими могли пройти драйтли що створення плашки. Ні, з історії про це нічого не було відомо. Він зробив логічний висновок сам. Зазвичай щось виходить або через постійне поліпшення чогось уже існуючого, або випадковим чином. Можливо, у плашки був прабатько. Ось він був відкритий або випадково, або внаслідок вдосконалення дуже примітивної речі. Якщо її прабатько був відкритий випадково, це давало дуже велику підказку Сорок Третьому. У тому, що плашка була не завжди такою, якою вона є зараз, у нього сумнівів не було. Складніше, якщо спочатку замість плашки користувалися чимось іншим. По-перше, не відомо, що це було. По-друге, цілком можливо, що спосіб запалення піктограм на прабатькові суттєво відрізнявся від того, який алхімісти використовують зараз. Але довгі роздуми привели його до того самого висновку навіть при розгляді двох різних шляхів еволюції плашки. Завтра він неодмінно спробує інший підхід.

Наступного дня у корпусі Розщеплення було зачинено. Сорок Третій не відразу зрозумів, що у помаранчевих накидок є один вихідний. Хлопчик розчаровано побрів поліотом. Безцільно. Він просто блукав очищеними від снігу вулицями. Взимку заходити до своєї таємної кімнати він не мав бажання. На снігу було б чітко видно його сліди. Він не хотів, щоб хтось, крім нього, туди навідався. Тож хлопчик гуляв вуличками до обіду. У другій половині дня сидів у тиші на самоті у себе в кімнаті, поки не почали приходити інші хлопці. Як завжди, Шістнадцятий його розпитував. Можливо, вони навіть трохи потоваришували. Могли поговорити про те й про це. Сорок Третій показував йому, як краще запам'ятовувати піктограми, звідки краще починати малювати кожну з них. Шістнадцятий помітно додав в цьому питанні. Тепер він потребував підказок набагато рідше, ніж декілька тижнів тому. Двадцять Сьомий іноді відпускав плоскі жарти на адресу Сорок Третього через те, що він уже вивчає розщеплення. Але в основному вони були невинні, тому не вимагали заходів у відповідь.

Цього ранку Сорок Третій прийшов у корпус Розщеплення раніше за всіх інших. Вчитель уже був там. Хлопчик мовчки взяв чергові два камені. З драйтлом, який помилково іменував себе вчителем, він не вітався. Якщо вчитель так поводиться, то чому він з ним повинен поводитися інакше? Хлопчик пішов за свій одинокий стіл. Він кинув каміння на куток столу і вийняв плашку із сумки. Вчорашні його міркування привели до одного висновку, що не потрібно концентруватися на плашці. Не слід намагатися запалити там піктограму. Вона має запалюватися в голові. Швидше за все. В теорії. Алхіміст намагається запалити піктограму в думках, а плашка якимось чином матеріалізує ці думки і виводить на свою гладеньку абсолютно чорну поверхню. Тому сьогодні Сорок Третій горів бажанням перевірити свої припущення. Він просунув руки до рівненької теплої поверхні плашки. Вона, здавалося, влипла до його рук. Хлопець заплющив очі і почав уявляти найпростіші піктограми. Одне око він розплющив, щоб подивитися на плашку. Руки він викрутив догори долонями, щоб бачити її поверхню. Нічого. Абсолютно темна. Хлопчик зітхнув і почав повторювати вправу. Потім він намагався подумки переміщати піктограму на плашку. До кінця дня він знову намагався викликати піктограми прямо на плашці. Цей його задум провалився. Додому сьогодні хлопчик ішов повільніше, ніж звичайно. Навіть, не підводячи голови. Увечері Шістнадцятий хвалився своїми успіхами, Двадцять Сьомий знову намагався жартувати. А Сорок Третій заснув до самого ранку. Його дуже обтяжувала та обставина, що він не міг запалити піктограми. Ще давило відношення оточуючих його людей у корпусі Розщеплення. Вчитель, який або ігнорував його, або увесь час сердився і голосно висловлювався про його здібності. До Барнабаса Сорок Третій вирішив не йти. Він сильно впав духом і починав вірити в те, що він не має здібностей алхіміста. Скоріше за все, від прадіда йому нічого не передалося. Древен казав, що здатність не прокинулася ні в кому за кілька поколінь. Напевно, вона вмерла разом із прадідом. Запам'ятати піктограми не складно, для цього не потрібно мати жодних спеціальних знань або вмінь. Для цього не потрібна здатність алхіміста. А ось, щоб їх запалити… Сорок Третій почав боятися, що Барнабас підкаже йому, як це правильно робити, але в нього все одно не вийде. Тоді це означатиме лише одне — він ніколи не стане алхімістом. У майбутньому йому не доведеться зійтися у бою з Відьмою і перемогти її. Як це зробив великий алхіміст. Сльози душили Сорок Третього. Йому доведеться повернутись додому. І що він скаже батькові? Що його вкрали, а він з власної волі не повернувся додому? Що він ніхто і його доля — пасти худобу і прибирати за нею? Хлопчик перевернувся на інший бік. Сон не йшов до нього. Тяжкі роздуми не давали йому заснути до середини ночі.