Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Наступний місяць видався найнуднішим із усіх, що Сорок Третій провів у стінах поліоту. Цього місяця, окрім групи в помаранчевих накидках, до корпусу Розщеплення приходили й інші. Сині та темно сині. Вчителі там були такі ж непривітні. В одного з них хлопчик насмілився просити пораду, але той сказав, що він сам дізнається про все, коли доросте. Нема чого бігти попереду саней. Сорок Третій зрозумів, що такі випадки, як у нього, не заохочувалися. Все мало йти своєю чергою. Ніхто не любив тих, хто вибивався із загальноприйнятої системи. Він уже давно почав шкодувати, що не залишився зі своєю групою. Треба було нікому не показувати, що він швидко вчиться. Сидів би собі, не висовуючись. У будь-якому разі було б краще, ніж зараз. Єдина гарна подія – це відблиск піктограми на гладесенькій поверхні плашки. Одного ранку він заплющив очі і концентрувався на своїх руках. Уявив, що його руки мають викреслити піктограму. Потім представив вогняні піктограми перед собою. Плашка лежала збоку. Хлопець з'єднав руки та довго уявляв собі різні піктограми. Потім просунув руки в плашку і так само думав про піктограми, які мають постати перед ним у вогні. На плашці спалахнула бліда тінь піктограми. Сорок Третій був цьому дуже радий, у нього, нарешті, вийшло! Він має здібність до алхімії! Але ні цього дня, ні наступного успіху йому повторити не вдалося.

Коли до корпусу Розщеплення почала приходити його група, все стало лише гірше. Барнабас пояснив, як має працювати плашка. Потрібно сконцентруватися на руках та плашці. У думках необхідно уявити піктограму і подумки руками помістити її на плашку. Сорок Третій зайняв один із столів. З ним поряд опинився і Шістнадцятий. У Шістнадцятого все вийшло з першого разу. І ще у п'яти хлопчиків. До кінця дня більше десяти учнів вже виявили у себе здатність алхіміста. Кожного з них Барнабас вітав особисто. Сорок Третій просто опустив руки. Він уже не вірив у те, що в нього була інша мати, як казав Древен. Він не вірив у те, що його прадід був алхімістом, як і в те, що ця здатність могла йому передатися. Йому навіть не хотілося підходити до Барнабаса, щоб попросити у нього поради.

Зі всіх весняних днів Сорок Третій запам'ятав лише кілька. Колись раділи хлопчики, які пробуджували у себе здатність і вперше запалювали діаграми. Колись Барнабас роздавав на горіхи за те, що учні надто галасливо поводилися чи не виконали домашнє завдання. Ще він пам'ятав, як Шістнадцятий заявив, що не хоче бути за одним столом з тим, хто не має здібності. Йому, бачте, треба було розвиватися і для цього йому потрібен партнер зі здатністю. Сорок Третій отримав іншого сусіда по столу. Потім ще одного, а згодом і ще одного. Навіть Двадцять Сьомий опинився одним із перших, у кого виявилася здатність. До кінця весни із сорока трьох людей у групі, тільки у вісімнадцяти здатність поки не виявилася.

Ту дивну компанію хлопчик бачив ще кілька разів. І обидва рази з ними був Шістнадцятий. На всі запитання з натяками на той гурт Шістнадцятий відповідав ухильно та розмито. Якщо відповідав взагалі. Де й ділися приятельські стосунки.

Як не намагався Сорок Третій, у нього нічого не виходило. Кілька тижнів він взагалі тільки вдавав, що щось робить. Барнабас намагався йому допомогти як міг, але нічого не досяг. Потім, коли стало ще нудніше, хлопець спробував викликати вогняні піктограми в голові. У нього ще раз вдалося запалити плашку. Не сильно. Можливо, слабше, ніж уперше. І більше нічого. Весна минула. Майже все літо провели на полях. Поліот сіяв зерно, і учні першого року навчання все літо доглядали посіви. Носили воду поливати, виривали траву, розмішували настої для захисту від шкідників. Лише двічі на тиждень вони ходили на заняття. Хлопчик морально вже прийняв свою поразку. Не дуже йому й вірилося в історію з прадідом-алхімістом. На душі останні дні було особливо тяжко. Чим ближче підходила дата випробування, тим частіше зітхав хлопець і ще більше хмурився. У кімнаті ще тиждень тому почали його називати Похмурим, хоч давати прізвиська у поліоті суворо заборонялося.

Все змінилося наприкінці літа, за кілька днів до випробування. У черговий спекотний день Сорок Третій працював у полі. Поруч зайняв місце Двадцять Сьомий. Останнім часом вони здружилися. Ініціативу виявив Двадцять Сьомий. Ще на заняттях він почав підходити до Сорок Третього і намагатися йому допомогти, коли мав вільний час. Брат у нього навчався на третьому поверсі, тож іноді розповідав щось таке, чого вони ще не знали. Включаючи альтернативні техніки виклику піктограм на плашці. Він щиро намагався допомогти Сорок Третьому. Тому поступово вони зблизилися.

- Дивись, отой драйтл, про якого я тобі говорив! - скрикнув Двадцять Сьомий, показуючи пальцем на робітника неподалік.

Сорок Третій обернувся. Високий, худий, без сорочки. Він переставляв якісь ємності з водою з воза на землю. Брав одну таку невелику діжку двома руками і ставив на землю. Одна рука в нього була ціла і неушкоджена. А ось друга від зап'ястя виявилася залізною. Вона представляла собою пластину замість чотирьох пальців і ще один прут замість великого пальця. Наскільки міг бачити Сорок Третій, цей прут ворушився! Він його відстовбурчував і обхоплював залізною рукою бік бочки так само, як це робив би своєю власною рукою. Сорок Третій завмер. Він відкрив рота і кілька секунд стояв нерухомо. Двадцять Сьомому довелося його обсмикнути, щоб він перестав вирячитися.

- Ти чого? - спитав приятель.

- Я не хочу, щоб мене випхали. Хочу лишитися тут. - обернувся до нього Сорок Третій. - Допоможи мені розбудити здібність.

- Я навіть не знаю, чи вона в тебе є. Я ніколи не бачив, щоб ти запалював плашку. - хлопчик осікся, коли побачив очі свого одногрупника, що горіли впевненістю. - Гаразд. Завтра ми маємо заняття. Будемо за одним столом, я тобі кілька прийомів ще покажу.

Весь сьогоднішній день Сорок Третій працював із небувалим ентузіазмом. Він хотів сильніше втомитися, щоб швидше заснути. Тоді швидше настане завтрашній день. План був простим і легко здійсненним.